Розділ «31»

— Геніально! — він швидко накрив долоню пальцями. — За хвилину твої буквочки приклеяться, і їх уже ніхто не зможе витерти. У мене буде подарунок від тебе назавжди.

Іринка стала на диво серйозною:

— Ти бачиш ті невидимі букви?

— Бачу, — відповів він так само серйозно..

— А хочеш, я тобі листа намалюю?

— Геніальна ідея. Дуже хочу.

— А знаєш, це тато дуже любив казати: геніально, коли я навчалась чогось нового.

— Знаю.

— Іра! Ірино! — погукала Раїса. — Де ти ходиш? Потяг відправляється!

Вони побігли до дверей вагона, узявшись за руки.

— А ти мені подаруй… — поспішно почала Іринка.

— Не кажи! Я знаю, чого ти хочеш.

— Тобі тато казав?

— Так.

— І адресу нашу знаєш?

— Аякже!

Прощаючись, Іринка поцілувала Юлія в щоку і з вікна вагона махала саме йому.

Ніжно світилися вогники у вечірньому присмерку перону.

Гомін, гучні повідомлення.

Спокійна впевненість: він ні про що не шкодуватиме. Ніколи.