Розділ «6»

Якщо подолаєш прокляття

День догорав. Сонце, опускаючись усе нижче, почало набирати відтінків вечірнього полум'я. Повітря також змінилося, стало чарівно-тремтливим, кришталевим, неначе келих, з якого вилилися останні краплини золотого денного світла, а чорний трунок ночі ще не встиг наповнити його.

Степ німував, лише внизу, у глибокому рові під мурами замку дзюрчала вода.

Вельф самотньо стояв, схрещеними руками щільно притискаючи до грудей свій чорний плащ, і думав про одвічну приреченість: свою, Авілара… і про нічних духів.

Авіларом його земляки називали свою країну. А себе — авіларцями.

Колись то був могутній численний народ. А тепер залишилося троє — він та двійко його племінників. Віланди ніколи не бачив: Огнеслава примудрилася сховати її в замку тисячолітнього Тровіка, наймогутнішого з магів. Вічного, мов ті скелі, серед яких таївся. Напророкував Авілару неминучу загибель і терпляче чекає розв'язки. Незбагненний, страшніший за будь-яких духів, нічних чи пекельних.

Найголовнішою своєю чеснотою авіларці вважали абсолютну відразу до будь-якої неправди. На їхню думку, лише дикуни могли принижуватися до ганебної брехні, але не горді чародії. Ось найголовніше кредо, якому навчали дітей, тільки-но ті починали спинатися на ноги. Ніколи не лукавити. І сховати свої думки від сторонніх. Не дозволяти чужим читати їх.

Хоча таких умільців уже майже не залишилося.

Вельф згадував ті давні часи, коли їх також було тільки троє — він зі старшим братом Чарою та Морельда. Вони знайшли сили переступити через фатальну ворожнечу і простягнути одне одному руки.

Разом вони шукали причини згубних непорозумінь серед загиблих родичів. Наче хтось невідомий, але сильніший за них, штовхав непокірливих авіларців знищувати свій рід. До ноги. Уперто й методично.

Найбільша підозра падала на давно приборканих нічних духів. Але її відразу зі сміхом відкидали: цього не може бути. Тому, що не може бути ніколи! Хай їх остерігаються жалюгідні дикуни, а не чаклуни, які звикли тримати в своїх руках усе, до чого могли дотягнутися, навіть в уяві.

Вельф обожнював Чару. І як міг не любити його коханої дружини Морельди? Вони були іронічні, любили жартувати й не хотіли вірити ні в злу волю близьких, ні в старовинні пророцтва. Здавалось: усі чвари й ненависть позаду. А в майбутньому — повільне, але обов'язкове відродження.

Руда Огнеслава розбила їхню ідилію на друзки. Вони занадто вірили в себе, а вийшло, що світом керує сила незрівнянно могутніша за всіх чаклунів.

І Вельф збунтувався.

І програв. Спочатку життя Чари…

Повторював напам’ять старовинні віщування — і все всередині переверталося. Боявся пророцтв: і тих, що повинні справдитися, і тих, що можуть залишитися нездійсненими. Коли зрозумів, що саме він приречений їх виконувати, злякався ще більше.

Його родичі так і не встигли збагнути: як завжди готові до послуг тих, хто вміє цим скористатися, духи зла підкорюють свідомість своїх володарів. У чому їхня сила? В умінні обдурювати?

…Вечірню тишу порушив Коріель. Підбори його міцних чобіт лунко цокали довкруж, але Вельф навіть не повернув голови. І коли хлопчик порівнявся з ним, ніби між іншим запитав:

— Чого тобі?

Вітатися тут було не прийнято, тому Коріель одразу вдався до пояснень, чітко і дзвінко вимовляючи кожне слово:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Якщо подолаєш прокляття» автора Горбань Світлана на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „6“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи