Розділ «31»

— Про особливий досвід та паранормальні здібності?

— Ой-йой-йой! — нервово сіпнувся Вуселко. — Тільки не згадуйте при мені екстрасенсів, зомбі та нечисту силу! Це одного поля ягоди.

— Чому ж, — наполегливо-спокійно відповів Шульга, — я десь читав: усі ті, що пережили стан клінічної смерті і хоч трохи пам'ятають себе «там», набувають… трансформованої свідомості.

Ящірка випростався, поклав руки на коліна і пробуравив Юлія поглядом. Останнім часом він досить дивно реагував на будь-яке зауваження свого піддослідного.

А почалося з того, що хтось запримітив, як Шульга зовсім перестав горбитись, а сутулість була однією з характерних рис і Камінського. Професор зажадав роз'яснень, згадав фразу справжнього Шульги, що трьом особистостям буде затісно в одному мозку. До того ж, одна з медсестер чула, як піддослідний марив невідомою мовою, щоправда, ніхто не поквапився записати те бурмотіння на магнітофон.

Вельф опинився у скруті. Він був вихідцем з народу, який брехню вважав найганебнішим злочином, а новонадбаний досвід переконував, що, сказавши правду, можеш до кінця життя не вибратися з халепи. Тому навідріз відмовився нести відповідальність за слова та вчинки «доекспериментального» Юлія. Коментувати їх також не збирався.

А тут іще темперамент ученого та кипучий характер Камінського підбурили його спробувати хоч якийсь з авіларських трюків. Зазирнув до чужих думок, переклав цю дію мовою термінів як безконтактне здобування інформації за допомогою еріксонівського гіпнозу. Похизувався перед Дмитренком, той був у захваті та, звісно, розповів колегам.

Тепер доводилося постійно долати напруженість у стосунках, тому, не звертаючи уваги на мовчазні демонстрації протесту з боку співрозмовника, він спокійно продовжував:

— Камінський пережив стан смерті. Клінічної чи справжньої — не в тому річ. Фактично через цей стан пройшли дві особистості…

Професор сплеснув руками:

— Життєві функції організму реципієнта не переривалися ні на мить. Усе зафіксовано. Про які дві — підкреслюю: дві — особистості йдеться, Андр… тобто, колего? — він ніяк не міг звикнути називати Камінського новим іменем.

— Я так відчуваю, ну, згадую, — піднесено, але дещо втомлено почав роз'яснювати Юлій. Так учитель повторює цікаву теорему тупуватим учням — смерть свідомості. Про тілесні почуття нічого не можу сказати — не пам’ятаю.

— То почнімо вже розбиратися разом… У хащах вашої свідомості.

— Ви пропонуєте мені повернутися до роботи? — Шульга дуже хотів, щоб саме професор заговорив про це першим. І дочекався.

— А що — не горите бажанням?

— Звичайно, на санаторному режимі в'язати шкарпетки спокійніше, але, пригадую, десь там у мене закінчена дисертація пилом припадає, пора б її захистити. До речі, чи переписали мою квартиру на нове ім’я? А то сусіди здивуються: що це за один з’явився в помешканні покійного…

Але Вуселко був не в гуморі і рвучко підвівся:

— Юридичними питаннями, як вам відомо, займається Хабарін. З ним усе й з'ясовуйте. До речі, Шульга досі не дав письмової згоди на експеримент…

— Якщо це проблема, вважайте її вирішеною, — Юлій пішов слідом за професором.

— І це буде справжній підпис Шульги? Без підробок? — по-старечому схилив голову набік ящірка.