TextBook Нарешті дісталися вокзалу. Неприємно вразили неохайна людність і різкий запах задимлених поїздів. Колись Юлій жив тут тижнями. Але змінився він — перемінилося і все довкола.
Іронічно дивився, як Раїса прикладала носову хусточку (як годиться, чистеньку й вишукану) до сухих очей, розмовляючи з приятелями покійного чоловіка. Називала себе вдовою. Нещасною. І при цьому відверто пускала бісики в бік Шульги:
— Чому він ніколи не казав про вас? Що? А вам про мене — багато? Отакої! Хочете взяти на руки Ірочку? Ірусю, ходи-но сюди!
Він посадив дівчинку на плечі, притримуючи за довірливі рученята:
— Не боїшся?
— Чого?
— Упасти.
— Ні, мені подобається. Я вища за всіх!
— Утечемо від мами?
— Ага. Тільки не дуже далеко.
На той час пасажири вже позаносили свої багажі до вагонів, і на пероні стало вільніше — знайшлося місце, щоб покрутити Іринку, використовуючи замість гойдалки руки. Мала заходилася від сміху.
Нарешті поставив її на ніжки. Присів і зазирнув у личко:
— Ти вже й котів не боїшся?
— Звідки ти знаєш, що я боялася? — чорні оченята віддзеркалювали промінчики вокзальних ліхтарів.
— Я про тебе знаю все.
— Тобі тато розповідав!
— Так. І наказав, щоб ти обов'язково надіслала мені листа, коли навчишся писати.
— А я вже можу написати своє ім’я!
— Невже?
— Не віриш? Дивись! — і маленький вказівний пальчик упевнено намалював на його розчепіреній долоні друкованими літерами: «Іра».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Якщо подолаєш прокляття» автора Горбань Світлана на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „31“ на сторінці 9. Приємного читання.