Розділ «7»

— Может, не над’, Вань?

— Кому нада, а кому й не нада. Не сци, братан, сєводня нас здесь уже не будет, а єслі бздіш, то лучше так і скажі. Хоть на стрьомє постой, а?

— Да какой стрьом, там одна-то бабка, — переконував і себе той.

— Ну, пєрвий пошол. А єслі надумаєш, — хихотнув, — на готовенькое, то мілості прошу. К нашему шалашу, — хихотнув ще раз. — Єщо не раз спасіба скажеш.

Підсунувши під віконну раму штик, він поволі підважив вікно, аж доки гачок ізсередини спорснув і одскочив.

Віконниця нечутно розчинилася, однак за нею виявилася ще одна колюча загорожа — підвіконня рясно заставлене горщиками з алое — сказано, знахарка. Отож треба було потиху деякі вийняти надвір і поставити на землю. А вже потім, одхиливши штору, всунутися досередини.

Першою підскочила бабця, але не встигла скористатися бодай віником — одкинута поштовхом, зомліла в кутку.

— Тіхо, тіхо, а то хуже будет, — намацав дівчинку, але та й без того уклякла, — ну, ну, мілая, ну чєво там, — шепотів радше до себе, аніж до неї.

Несподівано рубіновий спалах ударив у стіну — сяюча плямка добігла чужинця і торкнулася його лиця.

Жах зосередився в маленькій лазерній цяточці й досконало проник крізь зіницю, вона од цього вмить вмертвіла, посмішка з лиця одскочила, й чоловік боком метнувся у вікно, вивалився й кинувся геть од промінчика.

— Ти што ет, Вань? — не встиг шугнутись напарник, як шугнувся вдруге —

з вікна метеним подвір’ям вибіг рожевий зайчик, вискочив йому на підсумок і вперся в перенісся, чоловік вмить затулився прикладом, завчено перекинувся через коліно й кинувся скакати зайцем зигзагами крізь шипшину.

А під ранок загупотіло з двох боків, потім загуркотіли всі військові мотори й подалися геть, потім ударило ближче.

Однак діти були приголомшені іншим, вони мовчки прокусювали вчорашні вареники, висмоктували, а потім обережненько надкушували, намагаючись не бризнути настояною начинкою і не дивитися на зірвані штори й потоптані алое.

Однак Кирилко не звертав уваги навіть на побиту бабусю — поглядом він прикипів до пічки, де притулився справжнісінький «калашніков» найновішої модифікації, не лише з каліматором, а й з підствольним гранатометом, не кажучи вже про штик-ніж; щоразу натикаючись на суворий, підсвічений синцем бабусин погляд, хлопчик одводив очі у вареники, щоб знову потроху навестися на омріяну зброю.

У старенької додалося клопоту — без кінця ховати од малого автомат; а де ти його заховаєш, коли Кирилка як магнітом тягнуло до схованки?

Вже бабуся побігла до магазину, нажувала вишневої живиці і нею серед інших об’яв приліпила таку:

«Хто згубіу аутамат прійдзіць забяріць на ул. Саухозную № 28».

Однак ніхто так і не прийшов. Бабуся бо не здогадувалася, що Кирилко вистежив її зі своєї засідки й одразу здер оголошення.