Ще в автобусі лейтенант ловив на собі стримані погляди публіки, неначе в нього була розстібнута матня, він навіть її перевірив, затулившись рюкзаком;
друга несподіванка — на пропускній військової частини не було нікого, творилося чортзна-шо, такого лейтенант не міг пригадати за все життя:
кружляли по кутках кульки, файлики, папери, деякі попалені, а деякі — ні.
У казармі знайшов лиш одного днювального, той сидів біля порожнього казана, шкрябав у ньому ложкою і на подив лейтенанта не прореагував.
Отак воно їздити відпочивати в рідні місця, а тоді вертатися до рідної частини й бачити, що світ перекинувся.
— Чому розхристаний? — єдине, що він запитав.
Салага повівся наче дембель — одмахнувся неуважним жестом ложки.
— Де полковник?
— Це я вас хотів би спитать, — шморгнув і знову схилився до казана.
— Перепилась офіцерня, чи що? — ворухнулася слабка надія.
— З чого б це? Зарплату ж не давали.
Лейтенант кволо втупився в безлюдний плац, за яким бовванів старезний радіолокатор.
Вони вдвох попленталися в апаратну й стали як укопані — прилади були розкидані й побиті.
— А локатор цілий, — тицьнув салага туди ложкою, — можна ворон збивать.
— Що?..
— Ну, отако направиш на пернатих, даси напряженія — вони й беркиць! Не видержують частоти, — засяяв усмішкою салага. — Ворони, дак їх той, їсти можна.
— Ворон? — тетерів далі лейтенант.
— Да, ворон, лише патрать довго, ну, виварить, тоді обжарить — вони годяться.
— А ти чого остався? Ворон патрати?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1“ на сторінці 1. Приємного читання.