Розділ «27»

Влад-Столиця і Сивий побачили над далекою сільрадою жовто-блакитний прапор і полегшено завернули туди, вкрай знесилені, почали оживати, тому Влад-Столиця не втримався нагадати:

— І на біса було перед тою бабцею світитись? То б не бігли, як зайці, а нормально би собі йшли.

— Вона мене спровокоцірувала, хахлами обізвала.

— Спровокувала, — виправив Влад.

— Я ж і кажу, ух, сука кацапська, ух, я би їх усіх...

Влад зрадів нагоді обговорити іншу тему, бо «новітня вертолітна стратегія в умовах сучасної війни» йому й самому надокучила:

— Ну чому одразу всіх? Є серед них і хороші, наприклад, в Росії за окупацію України проголосувало вісімдесят сім відсотків. Тринадцять же таки проти?

— Та еге ж бо, я й кажу всі, бо ті тринадцять лишніх процентів у них, шо лишились, — то євреї. — Подумавши, що євреїв вийшло таки забагато, знехотя додав: — ну, і ще інші неруськіє.

— Інородці, — не проминув уточнити Влад.

— Оце не знаю, як у вас, а в нас є притча, як стоять двоє вуйків над Черемошем, а він розлився, а там повінь несе кущі й таке інше, один і каже:

— А подивіться, куме, яка краса.

— Ще ліпша би краса була, якби там пливли трунви з кацапами.

Той:

— Та не можна так, є ж серед них і хороші люди.

— Та є! Хороші — в хороших трунвах, а погані — в поганих!

Тупцяли в сільраду і вкотре вели споконвічну суперечку про фізіологічні особливості північного племені, бо Влад виводив їхні початки ще з ханти-мансі й поділяв на росіян, москалів і власне кацапів; а Сивий доводив, що всі вони споконвіку хапцапи, тобто ненаситні; сходилися лише в одному, що іноді серед нашого брата українця кацапи трапляються ще лютіші, аніж серед генетичних, бо щосили пнуться у вищу расу.

Влад вважав себе інтелектуалом, принаймні ерудитом, і любив поспілкуватися переважно з Сивим, хоч той не був начитаним, однак через свій вік мав велетенський життєвий досвід, котрий легко міг замінити брак освіти.

Уже майже допленталися, коли почули несподівані звуки:

з дитячого садочка линув тоненький спів про веселих лісових звіряток, які хотіли дружити зі свійськими тваринками, хор був хиткий, бо нечисельний, однак ситуацію рятувала вихователька, вона підспівувала підказки й ляскала в бубон.