TextBook Хто б це любив міни, як не Жорік?
Він почав відчувати їх і крізь землю, спершу за допомогою довгого штиря, потім перейшов на «лозу», тобто на дві дротяні рамки, а згодом натренована чуйка непомильно підказувала, де просто метал, а де міна — ну хто б повірив?
Звісно, таке вміння — це прямий шлях до психіатрів, однак у бойовій зоні таких не виявилося, отож хлопець і надалі шліфував майстерність, сподіваючись відчути й простий пластиковий заряд.
Та й що тут дивного, оно тренований пес його відчуває у будь-якій схованці, що ж казати про людину, котра стоїть на вищій стадії розвитку?
І хотів він цього от чому: була недалеко одна погана місцина, за яку тривали бої зі змінним успіхом, доки її з обох боків ретельно не замінували, ще й натикали про це табличок.
Жорік не був би Жоріком, якби не поліз у її самісіньку серединку і не зробив там спостережний пункт — «чату», як він любив хвалитися; бо який це розвідник без неї?
Все тут розкарячене, особливо підбита техніка, вінчав композицію розірваний іржавий танк, чию башту одкинуло, і вона нагадувала підбите НЛО, так сильно заквецяне кіптявою й грязюкою, що неможливо було вгадати, чиїм військам колись належало.
Словом, ідеальне місце для пункту спостереження.
Що навіть дозволяв собі мріяти:
— От ще б чайочку!
Тобто здобув хоч якийсь спокій від постійних обстрілів, отут, у найпаскуднішому місці.
Куди ж він подів міни?
Ніхто б не похвалив, бо перетягнув їх на стратегічно важливі напрямки й ніжно, пестливо перезамінував, отож здобув ще більшого спокою, аби не відволікатися від розвідки.
Доволі пряма дорога, вдень майже безлюдна, вночі оживала, щось кудись перевозилося, і Жорік крізь тепловізор непомалу лютився.
Ну, наприклад, повідомиш на позиції про автоколону, і доки наші «гради» наведуться, то вже нікого й нема, проскочили.
Тому хлопець відчував, що в ньому є якась ідея, яка вперто не випливала на поверхню, а тільки дратувала, а бодай її!
Бо раніше, повзаючи в пошуках мін, він двічі наштовхнувся на припорошені снаряди, адже боєкомплект танка не весь здетонував, а розкидав дещо навкруги — один, щоправда, з увім’ятою гільзою, ну то й що? Потроху хлопцева увага разом з цими набоями поринула всередину перекинутої башти.
Атож, гармата, стирчить вона куди треба, то хлопець притахторив трохи гасу, розмочив іржавий замок і, впершись ногами, таки одкрив казенну частину і змазав її, де зміг.
Відкрив стволину й крізь неї побачив небо, то що — хіба туди ціляти?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «УКРИ » автора Жолдак Б.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „15“ на сторінці 1. Приємного читання.