Розділ «19»

Зруйнована школа ще дотлівала горищем, а лейтенант Мічурін просунувся під перекинутою покрівлею до входу, і як він не намагався виявити камери спостереження, так жодної й не побачив.

«Майстри маскуватися», — скривився.

За пропускником у підвалі рясно натикано екранів, і кожен оператор і вухом не повів на прибульця; хіба що один, теж явно нетутешній, примостився скраю на ящиках; між ними походжала дівчина Галя, вона ж Чупакабра, і щоб надати собі вагомості, мала причеплений збоку довгий плаский «герлах»; коли в неї питали, звідкіля таке чудо, вона, ховаючи оченята, відповідала:

— Один колекціонер подарував.

Знав би хто, коли і як, то сахнувся б тих оченят.

Замість привітатися вона кивнула Мічурінові на стільця, той підсів на краєчок.

— Значить так: будеш контратакувати усім фронтом, — почув він несподіване і аж підскочив: як це так, щоб есбеушниця розкидалася бойовими наказами?

Чи вона, блін, здуріла — атакувати переважаючі сили супротивника, блін, та там же суцільні кадировці, мать їхню, а ми вже оно скільки перепочинку не мали, недоспані, немиті — і на тобі, контратакувати!

Уся симпатія до неї вмить зникла; чого гріха таїти, він колись сердився, що таку вродливу дівку називали Чупакаброю.

«Піранья!» — мало не просичав він, а вголос вимовив:

— Пані, ви могли б знати, що для атаки треба мати втричі більше солдатів, аніж в атакованих, бо вони прикриті укріпленнями, а бігти на них по відкритому полю...

Зловив на собі втішний погляд і вмовк, бо їй приємно було спостерігати, як прихований подив його змінюється на неприховану лють.

— Ми вам дамо підмогу, — усміхнулася.

«Ви? Підмогу? Кількох стукачів під прикриттям?» — мало не бовкнув.

— І велику? — видавив.

Вона багатозначним жестом обвела апаратуру на стелажах.

— Як би це пояснити... Бачте, вороги перемовляються, змінюючи частоти, міняючи коди. Та ми прослуховуємо всі одразу, розумієте?

«Мені до сраки таке розуміти», — знову не вимовив він.

— Ну і...? — сказав.