Розділ «33»

— Де?

Запитання це поставало кілька разів:

— Де я бачила цього дядька?

Перший раз лице здалося знайомим, коли вона приїхала на конкурс юних винахідників у Дніпродзержинськ, тоді прийшла набагато раніше, бо дуже хвилювалася, адже дівчинці нелегко брати участь на виставці військових саморобок.

Ще б пак — восьмикласниця привезла надто дивну як для дівчинки цяцьку, і не що інше, а дрона.

Навколо було порожньо, отож вона обійшла сквер Будинку культури і не побачила нікого. Тільки джип — звернула увагу, бо дуже дорогий. Та ще назву мав перероблену: «Land Lover» — отже дівчинка скромно тицьнула свого пакунка під лавку, а сама сіла й почала думати про оте обличчя всередині — чиє воно? Таке з великим відкинутим лобом над занадто розумними, занадто сірими очима?

Дівчинка Ася мала невеличкий життєвий запас облич у власному фейс-контролі, тому й не розпізнала.

Тож вирішила діяти за власного методою — заховавшись за колони фасаду, розпакувала свого саморобного дрона.

Таким нікого не здивуєш — надто простий, бо дешевий, з пінопласту, однак мав ту перевагу, що пропелер складався, коли треба, докупи.

Ася мала надію, що це оцінять на виставці, тобто його велику наукову перспективу, — адже літачок спершу набирає висоту, а потім, стуливши пропелера, починає планувати, чим збільшує перебування у ворожому повітрі.

Була ще одна примочка — її дрон озброєний лише бачком із пальним, бо Ася втулила в нього п’єзо-детонатор, і в разі потреби, наприклад, узрівши ворожого дрона, він здатен підірвати його, заплативши власним життям.

Багато комах, наприклад, так роблять. Перевага «Бджілки» в тому, що вона найдешевша в світі, отож, збивши якогось дорожчого безпілотника, приречена на фінансовий виграш.

(Дивно, але саме цей принцип надихнув потім легендарного Тараса на аналогічну конструкцію, і чи не тому він її блискуче реалізував?)

Ася завела моторчик, і її пінопластова комашина легко рушила в небо.

Зробивши кілька піруетів, цяцька набрала висоту й тихо полинула туди, де стояв отой «ловер-ровер».

Власник саме щось кричав у телефон, для чого вийшов з авто і навіть виліз на лавку, аби краще чути — зв’язок, певно, погано доходив. Важкий натовський годинник на руці вказував, що він таки військовий чоловік. Він упів-ока зафіксував тінь дрона, що шугнула над ним, однак розмова була надто важливою, аби думати про якісь тіні.

Ася задала інший режим — пелюстки пропелера знову розчепірились, повітряний потік крутнув їх, моторчик завівся й пінопластова комашина, зробивши коло, пішла на зниження й слухняно впала в руки своєї винахідниці. А та квапилася роздивитися фіксоване зображення: так, великий похилий лоб, так, надто розумні світлі очі.

Інше питання, що він робить тут, на військовому конкурсі юних винахідників?

Однак наступні події стрімко закрутили дівчинку, яка, втрапивши у вир конкуренції, ледве встигала орієнтуватися.