Розділ «18»

Тося перебувала в жаху, чи то жах перебував у ній: продала квартиру, сина перевезла до матері, а вже потім прийшла до свого хазяїна й повідомила про звільнення.

Той непідробно отетерів:

— Як? Та ми ж душа в душу, — нарешті зізнався він. — Яка причина? Я згоден підняти зарплату, якщо ви про це. Зізнаюся, ви чудово готуєте, де нам знайти такого кулінара?

Знав би він, яку приправу вона мусила йому всипати, то ота її мізерна зарплатня його б насмішила; власне, йшлося про ціну життя, а вона в нього виявилася захмарною.

— Ні, не в тому річ... — тягла вона, не могла ж зізнатися, що її наймали саме по його душу.

Тут невідомо, які будуть наслідки тої пігулки в того «китайця», так чи інак її би взяли за зябра секретні служби, й біда в тім, що не лише державні, а й набагато гірші.

А найстрашніше — доля її синочка, він би теж потрапив між молотом і ковадлом, власне, це й була причина жаху.

— Ну, а чому?

Їй було соромно, що не вміє брехати, й тому вона несподівано випалила:

— Я їду на АТО.

Такого подиву на чоловічому обличчі вона не бачила ніколи.

Неймовірно, але ідея про АТО розкрила їй небесну твердь, себто це насправді було вірне рішення — ну де б іще вона могла краще заховатися? Від служб, спецслужб, контрслужб?

А часу в неї лишалося небагато, бозна-коли та біла пігулка почне діяти і який переполох зчиниться в місті?

Дружина хазяїна надарувала їй сумку речей на прощання.

Свердлила одна думочка: а де на те АТО записатися?

Дивно, ця проблема вирішилася швидше, аніж вона сподівалася, тобто все тут складалося блискавично — вона підійшла під волонтерський пункт збирання допомоги бійцям.

Там вивантажила всю даровану сумку, аж раптом тут усе й забігало — прибула вантажівка з фронту, звідти вискочили озброєні чоловіки й почали хутко носити коробки й мішки.

Тося автоматично оцінила їхню кількість і перед очима постала велетенська кількість уже приготованих харчових порцій для бійців.

Вона зловила за рукав найстаршого: