Розділ «36»

Галя сиділа в апаратній і ловила себе на тому, що потроху перетворюється в Чупакабру, бо екрани навколо показували зруйнований світ, що одсвічувався в глибокому таємному бункері.

Нарешті оператор перемкнув їй на навушники:

— Дак я ж не робот, бля, пойміть.

— Нє знаю, кто ти, но склади освободіть от селітри давно уже должен бил.

— Кем? У меня й так, блін, рабочіх рук не хватает, шо, самому лопату брать?

— Так подгоні плєнних, пусть вкалуют.

— Ага, разогналісь, оні два года будут долбаться. Она в стекло слежалась, зараза. Ми і так освободілі ещо два пакгауза от мінудобрєній, да куда паніковать, может груз помєстітся?

— А куда убралі?

— В дальше пєрєкотілі, блін, куда іх ещо, бля, котіть?

Звісна річ, співрозмовники додержувалися таємниці, однак навіть на карті Галя легко знайшла означене місце:

на сортувальній станції була окрема колія до сховища хімдобрив, і ще туди був зручний асфальтований шлях.

Дівчина напружилась: яке слівце з цієї розмови штрикнуло її? Звісно, яке: селітра.

Ну й що, бити на сполох? Повідомити в штаб? Еге, розігналась — це і є найкращий спосіб провалити путню операцію. Краще поділитися з Мічуріним, він зі своїми орлами напевне щось учудить.

Як дивно перепліталося їхнє подружнє життя з бойовим, замість того, аби муркотіти, молодята вели військові наради, біс їхній мамі, ну ніяк не вдавалося побути людьми!

Після любощів западала павза, за нею йшла ділова нарада, й тому він почав пильно оглядати оцю пересувну майстерню, зітхаючи, аби знову перейти в реальний світ.

Галя коротко сказала йому про сортувальну на Блочкуватій, і він напружився. Бо давненько приглядався крізь супутник до тієї бокової колії, і от на, маєш.

Перше, до чого додумався Мічурін, це одвести Тараса вбік од волонтерів і попросити конфіденційно:

— Ти можеш мені у себе в Харкові відновити мою сім-карту?

І тицьнув папірчик з номером телефону.