Розділ «23»

Якби не його кримінальне минуле, Звіробій не стримав би люті — по такій зливі викликали в спецчастину.

Еге, тут у них тепленько й сухенько, сиди собі перед телевізором і виглядай — може, якась «дичина» набіжить.

— Ми до вас звернулися, — поважно бубонів сопливий офіцер, — зважаючи на ваше специфічне кримінальне минуле.

— Кримінальне? Я не з Криму.

«Ох ці фронтовики, не можуть без своїх фокусів», — майже буркнув офіцер, бо був геть сухий, не те що Звіробій — геть мокрий.

Розгорнули карту.

— Десь у них упав гелікоптер, ціла паніка в ефірі, бо там був чийсь синочок, а знайти не можуть.

— Да це понти, як це — не знайти? Тут же така густота населених пунктів — і ніхто не бачив?

— Виходить.

— А радари?

— А в них там нема радарів, — обвів пальцем чималу зону.

Звіробій швидко збігав очима по карті, а потім, вибравши найнижчу місцину, тицьнув пальцем і завмер.

— А скажіть, — голос крутився навколо пальця, — а з яким селом немає ніякого телефонного зв’язку?

Офіцер вийняв записника, погортав і:

— Село Балабанівка.

Звіробій вдоволено кивнув до свого вказівного, бо той саме і впирався в населений пункт Балабанівка.

Сказано, браконьєр.

Він влетів у бункер і словами сипав густіше, аніж дощ:

— Чуваки! Є шанс на медаль!