Розділ «36»

На далекому даху покинутого складського приміщення ворухнувся од вібрації сухий камінець, навіть крізь цементне нашарування з нього линуло ледве чутне:

— Не мовчіть, де ви? — вдавався до запису автовідповідач.

— Ми на точці, але нас оточили. Підмоги! Підмоги!

Наївний лейтенант!

Вдаючись до складних ігор, він навіть підозри не мав, що не треба було відновлювати сім-карту й імітувати в технопросторі самого себе, бо якби він подзвонив з будь-якого іншого телефону, чужа апаратура навелася б на його голос, на неповторний тембр, якого ніколи не приховаєш від адресної пеленгації, —

автоматика хутко навела азимути, вони перехрестилися на точці голосового повідомлення;

укропи, ніяковіючи, споглядали, як їхній начальник робив довгі магічні паси в напрямку невидимого нічного обрію,

як тамечки профуркотіли далекі траєкторії чужих «градів» — вибухів ще не було ні видно, ні чути,

але наче за помахом диригента-Мічуріна репнуло небо і почав підійматися горизонт, кидаючи вгору нові й нові блискучі поштовхи.

Галя вискочила надвір зі своєї апаратної, бо шокуюча картина спалахів засліпила нічні екрани, вона злякано втупилася у велетенський гриб, який невпинно повз у небо, вимкнувши сяйво зірок; дівчина, вирішивши, що то ядерний удар, кинулася назад у сховище.

Нарешті прилетіли потужні децибели, й солдатам спала така самісінька думка: заховатися від атомної атаки, всі були кинулися в бункер, однак, дивлячись на свого командира, що завмер у вирішальному диригентському жесті і ще раз почав гопака, полинули зачарованим зором у спалахи.

От що значить точні влучання «градів» у велетенську безформну купу прадавньої радянської селітри, що оно скільки пролежала і аж коли діждалася можливості здетонувати.

Вони не могли бачити, як злітають угору, пихкаючи, немов кульбабки, фургони гумконвою, стикаючись у піднебессі з підкинутими вагонами, та й з усім іншим, що було колись сортувальною станцією.

Чи міг зізнатися лейтенант Мічурін, що така дистанційна ідея прийшла йому ще в дитинстві, коли в його мікрорайоні почастішали крадіжки гаманців і він підставляв заміновані сажею гаманці й сумочки, а потім псував щастя злодюжкам, підриваючи їхню здобич за допомогою дитячого дистанційного пульта?

Що тут додати? Хіба що не вся селітра спалахнула, а дещо й розлетілося пустирями, започаткувавши згодом нечуваний урожай бур’янів.

Галя припала до екрана супутникового бачення й щасливо завмерла, збагнувши координати вибуху.

— От сучий син, — лагідно подумала про свого довготелесого чоловіка.

І пробачила йому невихід на інтимне побачення.