Розділ «36»

Рухалися ночами, прикриваючись фольгою, аби не привабити випадкового тепловізора.

А ще гірше почалося, коли, окопавшись, довелося лежати й чекати наказу. Якого, в біса?

Такого, що далекий лейтенант майже не відходив од планшета, періодично вмикаючи, вже почав боятися, чи не розрядиться акумулятор у потрібну мить.

Так, що навіть не прийшов на побачення з молодою дружиною, а та, досвідчена контррозвідниця, вирішила не робити сімейної бучі одразу, знала, що чеснішого офіцера нема на білому світі, а надто в АТО.

Його дуже тішило, що ні Влада, ні Хантера геть не було видно з космосу — от що значить фольга.

Потім передав умовну есемеску, після чого нічний вертольотик із рук далеких диверсантів здійнявся вгору й подався до крайніх покинутих пакгаузів, де, зависнувши на мить, скинув униз невеличкий сухий зліпок «цементу».

...Вже Влад і Хантер приповзли назад і суворо берегли мовчанку, не зважаючи на докори в очах друзів.

Берегли загадку, бо ж не скажеш щось путнє про невеличкий камінчик, який вартував їм протертих ліктів і колін.

Дуже здивувала поведінка начальника, коли ввімкнули йому картинку відеозапису з квадрольота:

згори видно великі купи мінеральних добрив, паперові мішки з радянських часів давно зотліли, і вся хімія перетворилася на суцільну блискучу купу, типу айсберга з кінофільму «Титанік», навіть в інфравізорі ці відблиски вражали.

— Ось! Ось! — верещав Мічурін, скачучи навколо пультика керування, що показував шиферний дах і як туди ляпнувся цементний сухий кавалок. — Отак! Отак!

Підлеглі вже один раз бачили, як лейтенант садить гопака — з довгими худими ногами це давалося нелегко, однак він не зважав на такі дрібниці.

Потім шалено озирнувся, отямився, виструнчився і зник у бункері, зачинившись з улюбленим планшетом.

— Ігроманія! — по-розумному прокоментував Влад-Столиця.

Як він здогадався про те, чого й лейтенант не усвідомлював: він зі своїми діями весь час проходив на вищий рівень дивної гри? Страшно сказати, але ще не створеної фузерами «Гри в АТО».

Спочатку він побачив рядочки залізничних вагонів, ті вже котилися в бік сортувальної, коли вони виструнчилися на коліях, біля пакгаузів почалася велика метушня.

Особливо коли туди шосейкою потяглися білі нічні фургони гумконвою, зупиняючись на залізничне перевантаження.

Одразу навколо забігали гумконвоїри, це муравлиння можна було розгледіти й крізь нечітку картинку планшета.

Лейтенант Мічурін вишикував усіх своїх бійців проти нічного неба, неначе на урочисту лінійку, і здійняв над головою, показуючи доволі зашарпаного мобільника. Потім потицяв туди пальцем, набираючи свій власний номер, і почав майже декламувати:

— Альо, альо, не мовчіть, де ви?