Розділ «36»

Тарас зашарівся від довіри, бо дуже полюбляв тверду чоловічу розмову:

— Ну, певна річ! Спробую, — рясно закивав.

— О, ще одне, — почув від лейтенанта, — ви можете не везти сюди харчі, одежу, навіть батарейки не везіть, а за ці гроші знаєш що — купіть путній квадрольот.

Тарас видихнув, це зробити було простіше, хоча й дорожче.

Він полегшено посунув до гурту волонтерок, які із захватом німіли на їхню з лейтенантом розмову, й Тарас із кожним кроком до них мужнів і частіше дихав.

На всі дівчачі запитання одмахувався, що то військова таємниця, однак вони не вгавали, і він випалив:

— Комерційна таємниця!

На диво, це подіяло.

Фішка полягала в тому, що Мічурін вирішив провернути акцію так, щоб ніхто й збагнути не міг, що відбулося. Такий задум гарантував невитік інформації, і лейтенант нарешті хотів розслабити душу, аби здихатися від зайвих переживань.

Він наполегливо засів за планшет, вивчаючи Блочкувате з космосу під усіма освітленнями, й зміг зробити висновки:

охорона ховається лише в передніх складських приміщеннях;

по-друге, од самої станції все сюди перекрито;

по-третє, і це дуже погано, пустирі там геть лисі, нема навіть бур’янців.

Увесь блокпост вдавав, що не бачить, як за лісосмугою Влад із Хантером, наче діти, бавилися з летючою цяцькою.

Ще б пак:

— Дам «Герлаха» пострілять, — пообіцяв лейтенант Хантеру.

Квадрольот мав лише одну хибу — недалеко літав. Тобто головний маршрут упаде на їхні плечі — й не помилився.

Коли підвечір прощалися, Мічурін вийняв брудного камінця, наче святиню яку, і прорік:

— Оце бережіть як зіницю ока, якщо вас схоплять, зробіть усе, аби здихатись цієї штуки, ясно?

Ті дивилися на предмет, не приховуючи здивування: доволі примітивно вимазаний шматок цементу. І все тобі тут.