Розділ «III»

— Там будуть знати, як проти падишаха воювати, коли попоїздять собі по морях і помалу вигибатимуть, як ті мухи! Це краще, як робити з когось героя...

Ця думка вкінці взяла гору. Рішено при першій нагоді передати козаків на воєнну галеру, але тільки на таку, що плаває Середземним морем, бо інакше козаки готові вчинити ще якусь витівку...

Сулима по тому візиті турків став глибоко призадумуватися над усім, що тепер сталося на його очах. Йому було соромно, що в такій важливій хвилині його усувають і він мусить бути якимось Кашею, замість умілого й проворного отамана Сулими.

Та коли краще розмірковував над поведінкою Микити й товаришів, почав на справу зовсім інакше дивитись.

— Ні, не мене хочуть вони усувати від проводу серед тієї безпросвітної дійсності. Вони тільки бажають мене зберегти. Я буду ще їх вести до перемог. Мабуть, вони краще відчувають, що Сулима ще стане їм у пригоді...

— Хіба не зголошуся сам туркам, що я наказний отаман, і то не тільки тої недобитої бурею чайки, але й цілої виправи. Треба слухатись своїх підлеглих, бо вони теж мають відчуття подій та шукають виходу з ситуації.

Думки Сулими наче були прочитані Волохом. Він підсунувся ближче й почав півголосом: “Пане отамане, вам певне не по-нутру, що ми вас так усунули. Але так мусить бути. Ніхто грабіжникам не показує золотого перстеня, ні не ставить ключів там, щоб злодії знали їх місцезнаходження. Так робимо і ми з вами, пане отамане.

— Ні, я не тим перейнявся, але мені соромно перед вами, що не можу тепер відповідати за вашу долю перед Богом і перед турками...

— Ні, такого не кажіть. Якраз ми робимо все, щоб ви відповідали й надалі за нас. Бо скажіть самі: як ми вас видамо туркам, то вони зроблять із вами те саме, що зробили з Байдою, а поляки з Наливайком.

— Так, так, — обізвався М'якошинський. — Волох правду каже. Туркам треба взнати про провідника серед нас, а тоді нам будуть крутити роги, як схочуть.

Слова обидвох вірних друзів повернули душевний спокій Сулимі. Він побачив, що його козаки — наче одне тіло й душа. Як руки закривають голову перед ударом, а очі дивляться туди, куди втікати від ворога, ноги несуть якнайдалі від небезпеки, так і його товариші стараються для свого голови грати роль рук, ніг, очей і вух.

По такій думі отаман примістився в малому куточку темниці й почав помалу проказувати молитви, закликаючи Бога на поміч. Не так для себе, як для своїх добрих козаків. Щоб Господь і Мати Божа вирвали їх із тієї турецької каторги та привели назад на тихі води, на ясні зорі, у світ християнский, між народ козацький...