Розділ «III»

— Ні, не брешу, бо якби ми мали капітана, не були б самі блукали по морі...

Така думка туркові видалася правдивою і він знову злагіднів.

— Але чейже хтось мусів вами провадити? Хіба ви всі разом були капітанами?

— Ясно, що провадив.

— А котрий із вас?

— Його вже між нами нема, бо його неживого ваші яничари вкинули у море одразу після бою.

Турок одначе не відступав і ще щось довго міркував. Пронизливо приглядався на бранців. Нарешті сказав своїм підданим дати їсти бранцям та пішов собі.

Турки принесли достатньо води, хоч була тепла. І кинули їм, наче псам, кілька буханців зацвілого хліба й зогнилих овочів.

Козаки тримались опановано. Спершу понапивалися води, потім почав Волох ділити хліби й овочі. Туркам стало нецікаво і вони, добре замкнувши двері, вийшли.

— Але ти, Волоше, говориш, як той польський канцлер, — заговорив вусань.

— А вони таки видно шукають “кандидата” на гак! — відізвався М'якошинський.

— Мені дуже дивно, що вони так лагідно з нами поводяться, — сказав досвідчений козарлюга Григор Книш. — Та ж яничари б'ють бранців, заковують у залізні диби, поживи цілими днями не дають.

— Мабуть, ми не бранці, але гості султанські, — докинув своє слово Сулима.

— Ти, Кашо, тепер мовчи і тільки дурня вдавай, бо, мабуть, про твою голову йдеться! — перестеріг Микита отамана.

— Коли такого мудрагеля будуть посилати, як оцього Волохового аґу, то моя голова залишиться там, де й досі є! — мовби відрубав Сулима.

— Не можна нічого наперед знати. Можуть узяти кого-небудь із нас на муки. Трохи припекти п'яти і розповість все, що знає, і тоді пропадай, буйна голово козацька! — з відчаю сказав Волох.

Волохів “аґа” пішов просто до палати великого візира і тут доповів про свою розмову: отаман чайки загинув на морі, бранці самі молодики, а тих кілька старших зовсім не виглядають на старшин. Найкращий доказ, що не мали отамана, — це їхнє блукання морем.

Великий візир сам потім роздумував над цією справою. Розважував за і проти. Виходить, що навіть, як би й був отаман, то тільки якийсь із тих незначних, бо запорожці певне б не лишили на поталу свого головного.

Але вирішувати сам не міг. Треба було порадитися. Знову зібралися вчорашні наші знайомі. Худощавий наполягав, щоб узяти котрого-небудь замість отамана і таки скарати для наганяння страху. Інакше самі собі пошкодять.

Знову думки розділилися. Дипломат радив трохи припекти Волоха, то він зараз усе викаже. Але візир вважав, що всі заслужили на галеру.