Розділ «III»

Туркові слова Волоха подобалися, головно ж оте “аґа”, хоч він аґою не був. Декотрі із запорожців, що знали теж по-татарськи й по-турецьки, мало вголос не зареготали. От, диви, який із того буковинця дипломат: уміє розсмішити.

Волох мав свою стратегію й пильно спостерігав за поведінкою турка. А ціль його була така: морально роззброїти старшину.

— Добре, — знову почав турок, — а тепер мені відповідай, джавре, на питання.

Волох поглянув поза себе, наче шукаючи того джавра. Туркові здавалося, що його Волох не зрозумів. І він ще раз повторив питання, але вже без того джавра.

— Добре, аґо, питай, буду відповідати.

— То ви будете оті ворожі козаки, що непокоять сонячне царство нашого любого падишаха?

— Так, ми козаки, але щоб ми непокоїли царство падишаха, того не можна сказати. Ми спокійні люди, а до того в такій темниці, що навіть нас мухи не лякаються, а не такий великий володар.

— Так це тепер, коли ми вас зловили, але що ви робили тому тиждень? Та ж не шайтани то з пекла хіба прилетіли, щоби палити такі квітучі і мирні міста, як Синопу й Трапезунт?

— Ні, ми того сказати не можемо, бо ви нас не зловили під тими мирними містами, тільки на морі, а на ньому нема міст, ані царства.

Турок думав, що відповісти. Видно, мав наказ не дразнити козаків, а вони у душі підсміхалися.

— Ну, ти не мудруй, а кажи просто на питання. Скільки вас було на чайці?

— Зразу кажу правду — 60 чоловік.

— А тепер скільки вас тут у темниці?

Волох хотів відповісти: “Порахуй сам”, але, поміркувавши, стримався і промовив:

— Тепер є нас усього 36. Якщо ще котрийсь не умре від ран.

— Добре, так треба відповідати, просто й ясно, не крутити... А тепер скажи: хто між вами найстарший?

— Найстарший, себто капітан чайки?

— Так є, капітан вашого корабля.

— Ого, поминай його як звали, тож він утопився в часі тої великої бурі.

— Ей, ти брешеш, джавре! — аж крикнув старшина.