Розділ «XV»

— А то чому ж? Та ж москалі такі прихильні, а цар посилає дарунки нашим владикам та навіть козакам.

— Ото якраз і зле, що він ті подарунки посилає, бо це отрута для нас. Дарунок очі засліплює. Ви не знаєте, що такої неволі, яка панує в Московії, нема на цілому світі. Тому цар може посилати нам награбоване, а потім як нас підкорить, то всотеро собі відбере... Розумієш!?

— Ну то добре, але скажи мені, отамане, як то ми самі собою втримаємося? Та ж то треба мати силу і повагу?

— Сила в нас є, але, на жаль, поваги бракує. А знаєш до кого? До нас самих! Чи нам треба було чиєїсь помочі, щоб знищити сьогодні оце ніби чудо техніки і “нездобуту” твердиню Кодак? Правда, ми самі це зробили. І так само можемо інші речі пороби ти, тільки нам треба мати інший спосіб думання. Не бути такими каліками, що, мовляв, ми самі нічого не зуміємо. Такі думки впоюють нам вічно поляки й московити і їхні підлабузники. Коли б ми всі трималися разом і мали на думці наш власний спільний добробут і добро всіх українців-козаків, то були б такою сильною державою, як колись наші предки за Володимира Великого чи Мономаха! В віра у нас була б така, як була за Володимира й Ярослава. А то якщо не грецька, то московська. Перша є під турками, а друга під московським царем.

— А яка б то віра тоді була?

— То була б віра ота уніатська. Чи ж не мав її Ярослав, бо інакше не міг би одружувати своїх дітей із західніми володарями. І ніде не читаємо, щоб їх перехрещували! Те саме зробив і король Данило. Голова Церкви мусить бути духовна особа, а не якийсь там цар чи султан.

— Але я на таке ніколи не погоджуся!

— Бо ти ніколи не думав ще своїми думками, а думаєш чужими — московськими, турецькими та польськими.

— Ні вибач, але польськими — ні.

— Так, так, Павле, ти якраз думаєш чисто польськими думками. Зараз тобі поясню. Гадаєш, що поляки є за тим, щоб ми зближалися до Заходу, до Риму? Ніколи в світі. Таж тобі відомо, що митрополитові Петру Могилі заборонив король утворювати так звані латинські школи, дозволив тільки на руські. А дуже вони обороняли перед загибеллю полоцького архиєрея-уніата Йосафата? Що, може не знаєш, що польської влади ніхто тоді не бачив, аж уже по вбивстві почали слідство... А ти над тим не думаєш?!

— Та ти отамане, щиру правду кажеш. Поляки так само унію ненавидять, як і православ'я. Чи навіть православ'я вони тепер більше підтримують, як унію.

Зразу, вони думали, що унія піде на їх принаду, то її ніби визнавали. Але тепер вони більше ненавидять унію, ніж саме благочестя. Зрештою, унію робили не поляки з Римом, але наші владики!

— От бачиш, Павле, що ти теж так само думаєш, як я. Тому я тобі й усім кажу, що я є православний католик, іншими словами: уніат. І головою Церкви визнаю Римського Папу, хоч усе наше східне зберігаю, бо й Папа не збирається нам цього забороняти. І хочу, щоб уся українська земля мала віру від духовної влади, а не через посередництво царів, королів чи султанів!