Розділ «XV»

— А тепер прив'яжіть до того дубчака другий кінець і будемо мати міст під сам мур твердині.

Козаки скоро прив'язали другий кінець аркана і Грицько Самосій мов вивірка понісся по аркані до муру, на другий берег. Козаки спостерігали його “мавп'ячий хід”, он ще залишилося зо три метри і буде на другому боці. Та тут сталося щось неочікуване: бренькнув аркан і Грицько полетів майже в воду. На щастя, не випустив із рук линви і таким чином лишився на другому боці. Розуміється, гепнув добре собою об стрімкий берег. Козаки причаїлись. Сулима дивився на твердиню, чи часом чого не помітили.

— Отамане, отамане! — вказуючи на одне віконце твердині, шепотів молодий козак, — видно почули стукіт, бо там блиснуло світло.

І, справді, у віконці заблимало світло і його вузька смужка розплилася по мурі. Козаки задерев'яніли та прилягли до землі. “Ого, вже все пропало”, — подумав не один з них.

Але світло як раптово показалося, так раптово щезло. Знову настала тиша серпневої ночі і тільки здалека чути було шум порогів.

Про всякий випадок козаки почекали ще трохи, а потім отаман казав принести від інших козаків, що залишилися подалі, ще дві міцні линви. Самосій чекав на другому боці, йому перекинули обидві линви. Грицько прив'язав їх міцно до пенька, а звідси прикріплено їх сильно до молодого дубчака. Для проби спустився по линвах на другий берег якийсь козак. Линви трималися сильно. Отож, Сулима дав наказ: нехай бодай 50 чоловік присунуться з великою обережністю до берега.

Не треба було довго чекати, як почали повзти понад ровом козачі тіні. Перетягнули і довгий дрючок. Сулима теж переправився на другий бік. У тому часі прийшов зв'язковий від М'якошинського. Повідомляв, що всі козаки вже на місці. Тільки вдертися до замку і готово. Перемога тоді наша!

Самосій подався попід муром до місця, де найлегше було видряпатися на мур. Тут поставив він дрючок і почав його укріпляти. Крім того, ще три козаки мали притримувати дрючка, щоб часом не скрутився і своїх подорожніх не кинув у воду, під якою стояли гострі палі...

У той час Сулима ще востаннє передумував свою задачу. Мав знищити оте ненависне кодло та звільнити запорожців. Не досить того, що вже в Україні місця нема там, куди б не ступила ворожа польська стопа, враз із жидами та своєю шовіністичною релігійною політикою. Але от і на Запоріжжя вони вже пхаються. Куди ж нам тоді вибиратися, хіба на Дон, або на Кавказ? Польща несита! Але побачите, що козаки мають ще силу і десятому будете заказувати, щоб на вільні запорізькі землі не пхався...

— Отамане, вже готовий дрючок і починаємо лізти на мур, — прошепотів Самосій.

— Добре, але кожний нехай бере з собою трохи клоччя і кресало, бо треба буде вогнем давати знаки для других козацьких загонів. Розумієш?

— Так, пане-отамане!

Першим поліз на мур Самосій. Тихо. Тільки один вартовий ходить біля воріт. Але й він теж видно дрімає, бо щохвилини спирається на мур і задирає голову догори. “У вартівні ще світиться, та галасу нема: видно теж дрімають, а може й усі сплять. Бо то славне польське військо любить і на варті задрімати. Ми їх знаємо ще з-під Хотина. Там їх татари чи турки застукували вночі як баранів і перерізували. Коли б тут наші українці сторожили, то було б непереливки, але драгуни, і то ще зібрані з тих різних західних народів, нам не страшні”, — думав Самосій.

Самосій дав знак, щоб інші вилазили на мур. Кожний козак не ставав на мурі, а плазував біля свого товариша. Здавалося, вночі мур підріс на які дві східки вище. Останній виліз Сулима. На низу залишалося ще до 20 людей. Вони мали зараз теж дряпатися на мур. Але перші мали зробити їм місце.

Сулима дав козакам знак спускатися на подвір'я твердині біля брами, де був звідний міст. Без шуму скокнуло з високого муру 30 вояків. Сховавшись за виступом башти, Самосій спостерігав за вартовим. Той цілком спокійно сперся об мур і дрімав. Бистрі козацькі очі доглянули закриті повіки, хоч була чорна ніч. Тільки з ножем за поясом і коротким арканом посунувся Грицько вздовж муру до вартового. Той не рухався. Вже близько відчув козак спокійний подих вояка: він, стоячи, спав. Грицько не спішився, хоч за ним зорило кілька десятків козацьких очей. Помаленьку присунув свої міцні долоні до горла драгуна і легенько його обійняв. Минуло кілька хвилин і на місці вартового ходив одягнутий у драгунську форму козак...

Та що з того, коли брама зачинена окремими ключами і ті ключі, як не в Маріона, то на вартівні. Треба захопити вартівню. Троє запорожців помалу скрадаються сходами башти. Чують, що хтось вийшов та йде наниз. Сулима чекає на нього за кутом. То підстаршина йде, мабуть, перевірити вартового. Іде й посвистує. Без зброї, помалу напомацки нащупує сходи. І раптово тратить рівновагу й без звуку опиняється в чиїхось сильних обіймах. Очі покриває мряка, а обійми тиснуть кліщами драгунське горло.

— Хлопці, тепер скоро на башту й розброюйте варту, — наказав Сулима.

Козаки не далися двічі просити. Кілька їх напали на сонних драгунів і відразу їх ліквідували. Самосій побіг до муру й передав наказ Сулими:

— Всі частини козаків усіми способами полізуть на мури. Небезпеки вже немає!

І з віконця башти показався вогник: раз, два три. Це знак, що башта вже в руках запорожців. Сулима одразу поділив козаків на п'ять чоловік і післав зайняти кожну башту, де були гармати та зброя. Зі східного боку показалися поміж будовами кріпості якісь тіні. Це йшов М'якошинський, а далі помалу просувався Волох і Довбня.