Розділ «XII»

— Та не тільки під тим оглядом, але навіть для своїх рідних Папа виявився вимогливим і непоступливим. Були з них такі, що дали себе перекуплювати, але Папа звільнив їх зі служби, хоч за них просив рідний брат Папи Іван Батіста. А те саме зробив Папа з бандитами. Хто зле чинив, не мав права на помилування. Навіть особи високопоставлені, які мали зв'язки з розбишаками, були покарані без помилування. Тому-то тепер у Римі можна і серед ночі ходити із золотом у руці, то ніхто вас не потурбує.

— Та, бачите, коли Папа має дочасну державу, то мусить так поступати, — каже Сулима.

— Зрозуміло, що так. Ось ще кілька прикладів: 1608 року маркіз Рімініано, який прийняв у свій дім бандита, мало що не стратив голови. Нарешті мусів заплатити велику грошову суму і піти на 5 років на вигнання. А при цьому через різні махінації втратив посаду відомий адвокат і головний аудитор Фаріначчі. А як у тому самому часі три вояки вбили двох французьких шляхтичів, то їх голови теж полетіли з-під сокири ката.

— Так, у вас, видно, мусить бути під тим оглядом строго, — каже Микита, — бо ніхто, крім сторожі, не носить зброї.

— Пане, — заперечив прелат, — у нас зброї без дозволу не можна носити. А до того Папа звертає свою увагу на жебраків і волоцюг. Бояться його теж гостинники, що хочуть скоро доробитись, не кажу вже про жінок, що волочаться по місті.

— А правда, що 1606 року кілька жидів, які були лихварями у продажі збіжжя, закінчили на шибениці? — спитав Микита.

— Правда! Та й пекарі мають контроль над собою, щоб не зменшували ваги і якості хліба. Папа висилав своїх урядовців на майдани і вони мали оглядати, чи хліб є доброї якості. А навіть Папа сам не раз пробував, чи хліб печений з доброї муки. Голова аннони (харчового уряду Папи) Мальвазія через свою кволість втратив посаду. Знову же 1607 року Папа організував склад муки для бідних. Римська біднота може по доступній для неї ціні набувати цей харч першої потреби.

— Під час подорожі ми бачили, що хліборобство таки гаразд процвітає у папській державі...

— Так, бо Папа казав давати позички з римської Монте ді Пієта. Отже, хлібороби з римських околиць могли там брати позичку аж до 2 тисяч скудів, і то тільки на 2 %. А при цьому тривають теж публічні роботи. Тепер ще не закінчено роботи біля військової дороги, яка веде до Неаполя. А теж під військовим оглядом Папа старається піднести країну. Оце збудовано фабрику зброї в Тіволі біля Рима. Колись, як Бог дозволить, поїдете відвідати.

...Була вже пізня ніч. Козаки щиро подякували прелатові за цікаві вістки про Папу та його діяльність і довго потім не могли заснути. Сулима думав про злобу людей, що поширюють різні плітки й наклепи, щоб тільки спаплюжити папство та представити Святійшого Отця якщо не як антихриста, то бодай володаря, який нібито старається тільки по-феодальному тримати своїх підданих у безпросвітній темряві й кріпацтві... Вже, засинаючи, промовив отаман: “Господи, щоб я ще 10 років мав бути на каторзі, щоб тільки в кінці побувати в Римі, не пошкодував би цього!..”

На другий день козаки оглядали квіринал — нову папську резиденцію. Вона дійсно варта була бути помешканням того, який правив цілим християнством. Від квіринального майдану вела до палати брама, яку збудовано тому 4 роки. Тут видно було дві колони та статуї верховних апостолів Петра й Павла, серед яких і Пречиста Діва Марія з Дитятком Ісусом на руках.

Потім “чубаті” відвідувачі оглядали повну різнобарвних марморів і мозаїк павлінську залу, що нагадувала залу св. Климента у Ватикані. При цьому була ще павлінська каплиця. При вході до неї був гарний образ на тему “Христос миє ноги своїм учням”. І він прекрасно відповідав титулові Пап: “Слуга слуг Божих”.

Біля тієї павлінської каплиці була ще Благовіщенська, яку прикрасив своїми творами славний маляр Гвідо Рені, головно своїм відомим на весь світ “Благовіщенням”.

Для кардиналів та інших прелатів, що перебували у квіриналі, була призначена каплиця Вертепу. Дуже гарний був теж квіринальський парк із видом на Вічне місто.

Козаки групами ставали й гуторили про Рим. Одних захоплювали малюнки, інших різьблені, ще інших — цілість того всього. Сулима знов про що інше думав.

— Слухай, Микито, — звернувся він до М'якошинського, — яке враження на тебе робить Рим та ті всі архитвори мистецтва?

— На мене? Воно відразу тяжко відповісти. Але коротко можу сказати: чарує й підносить моє серце до краси, до Бога.

— А мені весь час стоїть перед очима наш Київ.

— Бо і наш Київ теж гарний, його положення куди краще, ніж Риму.

— Та я не думаю про положення, а про долю Києва і Риму.