Розділ «XII»

— Бачите, отче, якими то уніатами поробилися запорожці в тому Римі? Всі як один пішли до сповіді. Але то, мабуть, тільки так, щоб виговоритись, або з невігластва?

— Гадаю, що ні, пане-отамане. Коли б у нас в Україні не використовували віру для політичних цілей, так як її надуживають поляки й москалі, то певне ми й зі свічкою в очах не знайшли б ні одного українця, який би не був під владою наслідника св. апостола Петра...

— Правду кажете, отче. Фальшива пропаганда й пересуди та шукання через релігію своїх земних коротких користей, — це ті причини, що віддаляють наш народ далеко від правдивої й повної християнської віри.

— Та прийде час, що весь наш народ стане за правду та не буде слухати ні поляків ні москалів, ні турків!

— Дай, Боже і Ти Пречиста Мати, щоб так сталося, — закінчив Сулима.

За той час наші козаки дістали кілька книжок від українських питомців і стали посеред церкви відспівувати Службу Божу. Отець Йоаким у товаристві двох дияконів почав правити Службу Божу. Диякони обкаджують престіл, козацтво і гостей, тобто цікавих римлян, що заповнили старовинну церкву, посвячену Папі Клименту. Він помер у Криму та перебув ту саму дорогу, що Сулима з товаришами, тільки в іншому напрямку.

— Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа... — почав своїм голосом правити отець Княжич.

— Амінь, — покотилося відгомоном із козацьких грудей. А потім мирна єктенія: “Господу помолімся... Господи, помилуй... Тебі Господи... Амінь”.

Наче старовинні органи, ще певне даровані ромейськими імператорами для грецьких церков у Царгороді, гуділи сильні козацькі голоси. Минає перший антифон: “Воскликніте Господеві вся земля, пойте же імени єго, дадіте славу хвалі єго. Боже ущедри ни і благослови ни...” — другий антифон. А потім по “Єдинородний Сине” — “Прийдіте возрадуємося Господеві, воскликнім Богу, Спасителю нашему... Молитвами Богородиці, спаси нас Сине Божий, воскреслий із мертвих поющія ти, алилуя...” Апостола читав один із дияконів високим, приємним голосом, а хор запорожців співав “похідне” алилуя. По святій Євангелії голосив о. Йоаким проповідь. Говорив просто, але щиро. Найперше звернувся до козаків, щоб подякували Господеві Богові за все добре, а теж і за страждання, бо все те Господь посилає для нашого добра. Якби брати не були продали Йосифа до Єгипту, не мали б рятівника від голоду. А теж коли б козаки не були попали в турецьку неволю, вони не були б тут сьогодні, у цьому вічному місті, не мали б такої неоціненої ласки й користі для своїх душ. Тут бо вони наглядно переконалися, що Папа не є якийсь підлабузник сильних світу цього, а навпаки, це добрий батько для всіх народів і країн. Він любить і наш народ. А той зі свого боку протягом своєї історії вказує на свою правдиву християнськість, бо прямує до Петрового престолу. Князь Ярополк-Петро прийняв з рук Папи королівську корону, потім це зробив й король Данило. Врешті з рук нашого дорогого Вселенського Архиєрея Павла V Борґезе приймає титул князя і золотий портрет славний отаман Іван Сулима. Себто київська, галицько-волинська, а тепер козацька влада виявили свою тенденцію до повного християнства...

“Ми, що Херувимів тайно уявляємо й оживляючій Тройці тричі святу пісню співаємо! Всяку журбу життєву відкладімо тепер”, — співав козацький хор. А по “Вірую” понісся гомін ангельського “Свят”.

“Найперше пом'яни, Господи, Святійшого Вселенського Архиєрея Павла V Папу Римського...” А хор урочисто відспівав: “І всіх і все!”

До святого Причастя приступили всі запорожці, аж серце раділо. По відпусті отець Йоаким виголосив: “Святійшому Вселенському Папі Павлові V, Архиєпископові Митрополитові нашому Йосипові, боголюбивому отаманові нашому Іванові та всьому воїнству нашому і всім християнам сотвори Господи, многії і добрії літа!”

А хор співав за кожним окликом “Многая літа...”, що аж старі мури климентської церкви здригалися від могутніх голосів.

По відправі був на подвір'ї сніданок. Гостили козаків ченці. А в тому часі Сулима слухав розповіді о. Йоакима про грецьку колегію.

— Папська колегія для греків була відкрита Папою Григорієм XIII 1576 року. А кардинал Санторо був її першим протектором. Він 1583 р. розробив перші устави і за згодою Папи Григора XIV передав колегію Єзуїтам. Та 1602 року новий протектор кардинал Венедикт Джустініані передав до управи колегію в руки одного священика-сомаска та кількох отців Домініканів. Тепер у колегії навчаються не тільки греки, але й албанці, мелхіти та українці. Наш теперішній митрополит Йосиф Велямин Рутський теж учився в цій колегії.

— А як там ви поводитесь? Не тяжко вам жити з тими іноземцями?

— Воно, пане отамане, всяко буває, бо є різні люди. Одні до нас ставляться дуже добре. Інші мають свої погляди на нас і не раз постають непорозуміння. Хоч, правда, ми все вміємо себе оборонити.

— Це дуже добре робите. Головне те, щоб чесною поведінкою наші питомці визначалися, бо це найкраще свідчить про їх вищість.

— Якраз ми так і робимо та стараємося чесно поводитись і старанно вчитися.

По сніданку, що був одночасно й обідом, о. Йоаким повів козаків трохи на сієсту (відпочинок) в терми Каракалі. При цьому відвідали ще церкву святого Степана-першомученика, де на стінах розмальовані жахливі сцени мучеництва Святого.