Розділ «XI»

— Е, то ще не все, бо в Італії ще жаб навчишся їсти, а може й котів.

— Ей, де таке при обіді говорити! Шкода, що вас яничари стільки років доброго тону вчили, але хлопунь хлопунем був і ним помре, — обізвався на те все осаул Стерня.

Козаки трохи замовкли, бо на стіл поставили кілька родів вина. Дехто хвалив “Тоді”, інші воліли “Альбано” і “Фаєнцу”, а ще інші смакували Чезене та Ріміні. Помалу всім порозв'язувалися язики і всі почали нараз говорити. Коли б хто з наших подивився був збоку на славне козацтво, сказав би, що це не Вілла Борґезія, але ярмарок у Черкасах.

— Слава Богу, що по п'ятьох роках бодай раз козак собі поїв, як належиться, — казав котрийсь із козаків.

— А може б ми заспівали якої козацької? — запропонував кухар Пилип Гармаш.

— Ти вже, мабуть, п'яний, Пилипе, бо тобі тепер спів у голові. Гадаєш, що ти у степу коні пасеш, чи що? Та ж ми між культурними людьми, ми в Папи самого обідаємо, — ганив Пилипа Лесь.

— А я чисто забув. У тому парку здається, що ти собі в січовому лузі сидиш і спочиваєш...

Коли вже подали солодке й овочі, встав сам кардинал Сціпіон і почав промову: “Мої любі лицарі християнські, козаки, запорожці! Дозвольте мені отут, на цьому скромному прийнятті, подякувати вам усім за ваше визначне завдання — за оборону християнства перед турецькою навалою. Ви справді виявилися безстрашними, коли на своїх малих чайках перепливаєте таке небезпечне море, як Чорне, і в самій султанській столиці б'єте ворога нашої віри. Та не тільки ви показалися героями в себе, на своїх кораблях-чайках, але ми бачимо, що ви навіть на ворожих галерах умієте бути панами та їх здобувати й бити турків-яничар. І от як ви здобули одну з найкращих та найбільших султанських галер просто голими руками, то за це вам належиться від голови всього християнства Папи Павла V щира подяка, яку я вам тут передаю. А при тому я хочу зауважити той факт, що ви не прибули до якогось земного володаря, щоб зробити йому дар із вашої світлої перемоги, а приїхали до наслідника св. ап. Петра. Воно й тим дивніше, бо про вас ваші вороги поширюють чутки, що мовляв, ви не хочете мати нічого спільного з Папою, а вважаєте вашим головою східного Патріарха. Але отим своїм учинком ви відразу перекреслили злобні наклепи на вас та доказали, що ви правовірні християни, і тримаєтеся всієї науки Христової, признаєте над собою найвищу владу Церкви — Папу. Не тільки ваші єпископи, які прийняли унію з Римом, а навіть і ваш політичний провід уміє здорово думати та знає, як певними дорогами вести український народ до цілі! Нехай же Господь Бог та Пречиста Діва Марія Вам, пане отамане, і вам, козаки, всьому українському козацькому народові дадуть ласк прожити довгі й благії літа!

На ті слова заграли музики бравурний марш. А всі присутні італійці й інші церковні достойники стали плескати в долоні.

Встав тоді отаман Сулима та почав свою промову:

— Емінентніший кардинале святої Римської Церкви, високопреподобні отці й панове-достойники! Найперше я в імені моєму та моїх товаришів і всього козацького роду хочу висловити щиру подяку за прийняття, яке маємо тут, в цій столиці християнської віри. Ми дійсно почуваємося тут між вами, наче в себе вдома! Ми вашої зичливості не забудемо. Наш народ завжди простував до правди і завжди хотів та хоче визнавати всю Христову науку, а цього годі вчинити, коли не будемо признавати над собою того, який має від самого Ісуса Христа завдання в'язати й розв'язувати на землі, а також “пасти і овець і ягнят”. Тому той наш малий дар — це не чисто політична гра, рахунок дочасної вартості, а цінний символ християнського розуміння й пошани для Христового намісника. Тому сьогодні щиро дякуємо за таку княжу гостину Святійшому Отцеві Павлові V-му та його помічникам, кардиналам і всій церковній ієрархії і співаємо “Многая літа”!

Потім козаки оглядали парк. Пройшли попри обеліск, бачили цілі ряди колон та статуй, аж до двох вікон, які давали вид на поблизькі ловецькі резервати, що були в дикому стані.

А вкінці козаки перейшли зі своїми провідниками до третьої частини парку. Тут властиво був звіринець. Кругом простягалися левади, заглиби долин, оброслі лісами горбочки, що мали ще на собі первісну одежу південної рослинності. Тут були пави, черепахи, по річечках і ставочках плавали качки. Були приміщення і для оленів та козиць. Лев, леопард та два верблюди жили у клітках. Ці останні були дарунком одного купця з Тунісу, від якого їх дістав кардинал Сціпіон. До Кривого муру бачили знову рідкісні квіти та кущі. Не можна було натішитися видом чатинного лісу, дерева якого нагадували парасолі.

Саме касино було просто чудом світу. Там було складено чимало взірців старовинного й нового мистецтва. Одначе Папа заборонив показувати їх чужинцям...

Отут то між тими перлами мистецтва обидвоє з роду Борґезе, — і кардинал, і Папа знаходили відпочинок від різних праць і занять. Вони спочивали в касині та в огородці. Про нього сказав один англійський мандрівник, що такого саду немає подібного в цілому світі. І справді, тут козаки по всіх муках на галері й по визвольній подорожі спочивали досхочу. Кардинал казав залишити їх в огороді, щоб могли там до самого вечора побувати. А потім повернуться у помешкання, що його сам Папа казав для них приготувати з повним комфортом.

Сулима зі своєю булавою сидів на кам'яній лавочці та слухав спів пташок і шум дерев. Як тут гарно було! Гомону міста не чути. Здається, вони далеко від Риму. Потім пішли козаки до вікон та звідсіля мовчки любувалися зеленим парком, а за ним “мовчазною” Римською Кампанією, на тлі незрівнянно чарівних синіх гір. Онде, наче зуби, височить гора Соратте у підніжжі Апенін, а далі “усміхнені” Албанські горби.

Решта братства пішла на полювання. Онде побіг із луком Пилип Гармаш, а за ним ще два козаки. Вони стріляють, але не з метою вцілити. Навіщо? Та ж і так їм їсти в Римі не бракує. А бавляться тільки, щоб відпочивати, бо вони вже на волі: тепер можуть співати, скакати й тішитися, що хоч вони ще не на рідній Україні, але вже в місті християнському, де є церкви, де можна без страху молитися і ніхто тобі словечка не скаже.

Посидівши добру хвилину на терасі, каже Сулима до М'якошинського:

— Слухай, друже, а про що ми завтра будемо говорити з Папою на аудієнції?

— Та воно треба обдумати, щоб наша Україна на тому якнайбільше скористала, бо, як бачите, пане отамане, яка то недобра слава шириться скрізь про нас. Не досить того, що наші сусіди — росіяни, поляки, турки й інші не дають нам жити спокійно на рідній землі, а ще й по цілому світі паплюжать наше добре ім'я. Уважають нас за звичайних розбишак, а не за лицарів, голосять, що ми схизматики чи роздорники. Перекручують наші найкращі зусилля на свою користь, а нам на шкоду.