Розділ п'ятнадцятий Офіцерська честь

— Зізнання Платова — скандал. Постраждає не лише його репутація. Це ляпас контррозвідці. Мені зокрема. Довелося б списати багато паперу, а так маємо маленький папірець і вирішення всіх проблем. Шпигунки нема. Якщо вона встигла видоїти з Платова якісь військові таємниці, це вже зроблено й нічого не зупиниш. Хтозна, раптом одна з невеличких поразок нашої армії, котрі мали місце на фронті останнім часом, сталася через капітанову необережність та вправність ворожої агентеси. Вона не єдина, смію припустити, й будемо виявляти інших. Платов же загрози не становить. Мертві обоє, справи нема.

— І нічия честь більше не постраждає.

— Мислите в правильному напрямку, пане Кошовий. У тому, що Божена Микульська шпигувала, я тепер переконаюся лише для себе, задля власного спокою. Аби цілісна й остаточна картина склалася в мене. Дякую за допомогу, — прозвучало нещиро, сухо, задля ввічливості й дотримання правил пристойності. — Моє наполегливе прохання ви почули, повторювати не буду. Затримаєтесь у Львові довше, ніж на три доби, я таки запитаю, звідки у вас відомості про вбиту.

Коли він виходив, Зубов викликав зі встановленого в помешканні телефону потрібний комутатор.

— Не знаю, радіти чи плакати.

Магда сказала так, вислухавши Клима. Вона чекала на нього «Під вошею» і страшенно нудилася в маленькій кімнатці. А ще заскучала за ним, довівши це міцним поцілунком, подарованим, щойно Кошовий переступив поріг.

— З чого?

— Ніби можна вже йти звідси. Місце мені не подобається. Хоча б тим, — вона посміхнулася, — що ліжко тут завузьке. Нам із тобою дадуть спокій. Радію. Ми мусимо кудись забратися з міста. Плачу. Навряд чи дозволять перейти фронт.

— Зате можна більш-менш вільно їхати в Київ. До моїх батьків.

— Отак відразу? Зі мною? Пане Кошовий, у якості кого ви будете рекомендувати мене татові з мамою? Це дуже сміливо, після короткого знайомства.

— Ми знайомі шість років, пані Магдо. Проте згоден — не варто. Зараз що в Києві, що тут. Прикро визнавати, але безпечніше не вдома, а по той бік фронту. Варшава, Краків, Відень.

— Мрії. Трускавець виглядає реальнішим планом.

— До Адася?

— Припини ревнувати, Климентію. Пан Вишневський із сестрою виїхав звідти ще наприкінці літа. Ми іноді листувалися, так, стара пам'ять, не більше. Писав, що збирається якраз до Варшави. Тож даху над головою в нас ніде, крім Львова, нема. І грошей на двох небагато.

— Переважно твої.

— Нам доведеться триматися разом, Климе.

— Я радий цьому, Магдо. Тільки часу лишається замало.

— Мало? Для чого?

— Дізнатися, хто вбив австрійську шпигунку Божену. І її коханця, російського офіцера Антона Платова.

З цими словами Кошовий витягнув із кишені й показав Магді знайдений у передпокої паперовий клаптик.