Розділ п'ятнадцятий Офіцерська честь

Нарешті з'явився Зубов, у шинелі й кашкеті, перетягнутий портупеєю. Зачинивши двері, почав натягувати рукавички. Клим наблизився, але першим не заговорював.

— Платова нема на службі, — мовив капітан. — Вчора пішов дуже пізно. За ним ще не шукають, бо начальство саме радило виспатися, для його ж блага. Після загибелі Божени навантажив себе роботою, почав пити більше, ніж звичайно. Аби не перегорів і не з'являвся в такому вигляді на очі командувачу.

— Що робимо?

— Ви — нічого, пане Кошовий. Я заварив кашу, мені хлебтати до кінця. Наді мною теж є керівництво. Про викриту, хай і мертву шпигунку я зобов'язаний доповісти. Та спершу переговорю з Платовим, сам на сам. Нехай підтвердить або спростує вашу нову версію. Заразом дізнаюся, чи багато шкоди він уже завдав армії своїм недалекоглядним зв'язком. Так чи інакше, його кар'єру не врятувати.

— Якщо капітан — убивця, він викрив та вбив ворожого агента. Не признався відразу, зрозуміло. Мені, чесне слово, байдуже службове зростання вашого приятеля і його репутація. Але з огляду на військовий час та душевний стан подібні дії та вчинки пояснюються.

Поки Клим говорив, Зубов натягнув другу рукавичку, поворушив пальцями.

— Я передумав. Поїдете зі мною.

— Для чого?

— Версія ваша. Скажете капітанові все в очі. У моїй присутності. Бачу, ви мастак придумувати різні виправдання. Вважайте себе на короткий час адвокатом Платова. Після того — вільні. Живіть, як жили.

— А пані Богданович?

— Не знаю, в яких ви з нею стосунках. Моя порада обом: найближчим часом їдьте зі Львова подалі. Ви багатьох дратуєте, той же Навотний особисто приніс мені черговий донос. Мовляв, влада робить помилку, випустивши затятого мазепинця. Забирайтеся, не мозольте очі.

— Вигнання?

— Та називайте як хочете! Головне, що порада для вашого блага, і ви маєте це усвідомити.

— Порада?

— Вважайте її наказом. Я прикрию деякі ваші справи не так заради вас, як задля власної вигоди. Ось він, шлях до пекла.

— Де пекло?

— Саме туди ведуть благі наміри, забули? Взяв на себе дурний, як тепер бачу, клопіт опікуватися молодшим товаришем. Зв'язався з вами. Так само мушу багато чого пояснити й не все приємне для мене. Тому їдьте з міста, їдьте, і даму свою забирайте. Все, ходімо.

Не маючи наміру обговорювати далі, Зубов широкими кроками рушив до виходу.

Кошовий подався за ним, подумки радіючи з несподіваної нагоди почути зізнання з перших вуст. Або побачити реакцію Платова й послухати, чим він стане заперечувати. Так чи інакше, розв'язка дивної історії — у двадцяти хвилинах їзди.

Антон Платов квартирував на Вірменській.