Розділ п'ятнадцятий Офіцерська честь

Доїхавши, водій Федір-Теодор зупинився біля бровки тротуару поруч із сусіднім будинком. З ними не пішов, як і минулого разу. Залишився в «даймлері». Зубову відчинив запопадливий двірник, пропустив обох. Чоловіки піднялися на третій поверх, капітан спершу подзвонив, потім, не чекаючи, загаратав у потрібні двері.

Від удару кулаком вони прочинилися.

Не зачинені — лиш щільно прикриті.

Зубов глянув на Кошового, і в його очах Клим не побачив нічого доброго.

— Так, — мовив капітан, узявся рукою в рукавичці за край, потягнув.

Перш ніж ступити всередину, розстебнув кобуру, але зброю не витягнув.

Переступив поріг.

Рушивши за ним, зайшовши й побачивши в кімнаті те саме, що й Зубов, спершу подумав: Платов не витримав, плюнув на все, запив і тепер спить на підлозі.

Кров біля скроні.

Револьвер у руці.

Дивлячись на капітанів труп, Кошовий мимоволі згадав адвоката Сойку — подібне видовище смерті зустріло і в його помешканні.

У свій перший ранок у Львові шість років тому.

— Ані руш, — наказав Зубов. — Двері.

— Ключа нема.

— Зробіть, як було.

Клим ступив до передпокою, прикрив двері зсередини, подумав — защепив клямку. Вертаючись назад до кімнати, побачив на підлозі біля вішака білий паперовий клаптик. Коли заходили, не звернув увагу. Тепер папірець кинувся в очі.

Нахилився, взяв, глянув на зворіт.

Списаний.

Пробіг очима, нічого не зрозумів.

Поклав у кишеню не так машинально, як відчувши: це найменше чекав знайти в офіцерському житлі. Ще не знав, що означає знахідка, як пояснити. Інтуїція підказала взяти, нічого більше.