Розділ п'ятнадцятий Офіцерська честь

Повернувшись, Кошовий застав Зубова, сидячого навпочіпки біля мертвого тіла. Не дивлячись на Клима, торкнувся шкіряними пальцями лиця, повернув голову до себе, узяв за плече, спробував перевернути. Враз облишив, нахилився до кривавої плями, придивився уважно, примружившись.

— Запеклася, — процідив крізь зуби. — Давно лежить. З ночі, не інакше.

— А то й з вечора.

— Може бути, — капітан випростався. — Ех, Платов, Платов.

— На столі, — Кошовий показав зі свого місця.

Тепер і Зубов побачив коньячну пляшку, склянку.

Щось під склянкою.

Білий папірець.

Обійшовши труп, капітан обережно підняв склянку, взяв послання двома пальцями. Ознайомився, покрутив у руці, гмикнув, знову прочитав, уже вголос.

— Божена.

— Прошу?

— Одне слово. Викрив Платов коханку чи отак сумував за нею, аж до депресії, ми ніколи не дізнаємося.

— Ніхто.

— Тобто?

— Ані ми, ані хтось інший. Дозвольте глянути?

Обминувши мерця з протилежного боку, Кошовий простягнув руку до папірця. Зубов повагався, проте таки дав записку.

Лише одне слово.

Жіноче ім'я.

Клим зиркнув із протилежного боку.

Цікаво.