Розділ п'ятнадцятий Офіцерська честь

— Так, інакше мусив би пустити собі кулю в лоба. Божена поставила бездоганну репутацію коханця на кін. Вона зрадила капітана, пане Зубов. Вона взагалі зрадниця.

— Тобто?

— Шпигунка. Лягла з ним у ліжко за наказом австрійської розвідки.

Говорячи так, Клим нічим та ніким не ризикував.

Вони з Магдою довго, кілька годин готували розмову, зважуючи всі «за» й «проти», і нарешті погодилися: шкоди від викриття вбитого агента нікому не буде, натомість користь Божена принесе й після смерті. Дізнавшись про її загибель, Магда потурбувалася, аби довкола обірвалися всі нитки. Почавши копати, російська контррозвідка ні до чого не прийде, хіба отримає кілька непрямих підтверджень, щоб довести правоту Климових слів. Якраз це було важливо, бо робило дійсною угоду, заради якої Кошовий почав свою гру й матиме на меті убезпечити саму Магду.

Зберегти живих значно важливіше, ніж без жодної користі для справи намагатися врятувати мертвих.

— Звідки ви...

— Знаю. Довідався. Нагадую про наші домовленості: нічого не питати про джерела. Інакше наступного разу мені стане складно ними користуватися.

— Думаєте, буде інший раз? Навряд, пане Кошовий. Але вимагатиму все ж таки доказів шпигунської діяльності панни Микульської.

— Їх ви запитаєте в капітана Платова. Він напевне одного разу здогадався, кого пригрів біля себе. Не так давно, до речі. І все одно, з огляду на те, що ми з вами дізналися про час їхнього знайомства, досить швидко. Чи розкусив сам, чи, скоріш за все, Божена почала форсувати події, вербуючи коханця, шантажуючи або в інший спосіб намагаючись видоїти з нього потрібне. Ось про яку зраду кажу. Платов убивав її люто й безжально, ображений у кращих почуттях, і заразом рятуючи себе. Хтозна. Раптом коханка-шпигунка встигла витягнути з нього щось цінне. Двері Божена проти ночі відчинила, як ви й припустили, тільки йому, нічого не підозрюючи. Або не знала, що розкрита. Або думала: все на мазі, Платов у лещатах, нікуди не подінеться, прийшов здаватися на її милість, — Клим зітхнув. — Потім він покликав вас, аби ви допомогли відвести від нього підозру. У мене все, пане капітане.

Цього разу Зубов мовчав довго.

Лунко цокав великий годинник у кутку. Чекаючи, поки господар кабінету висловиться, Клим навіть почав подумки рахувати звуки. На сорок третьому капітан прокашлявся. Не запитав — сказав категорично, вимогливо:

— Ви надасте докази, що коханка Платова шпигувала.

— У мене на руках їх нема й не може бути. Але я переконаний: обшукавши помешкання ретельніше, ніж минулого разу, їх знайдуть.

— Квартиру зовсім не обшукували. Тільки оглянули, як місце злочину.

— Наскільки я знаю, місця оглядають детально.

— Там був Платов. Він попросив... — Зубов знову замовк, завмер, гмикнув. — Так, він попросив не порпатися, бо мусив забрати свої речі. Ви ж розумієте, ми від самого початку нічого не... Чорт забирай! — він ляснув долонею по столу. — Виглядає, ви праві в припущеннях.

— Нічого не заважає вам викликати Платова сюди й запитати тепер уже його.

— Вийдіть, — капітан поклав руку на ебонітову трубку телефонного апарату.

Знизавши плечима, Кошовий залишив кабінет. Стільців у коридорі не було, тож він неквапом походжав уздовж стіни, спершу крутячи в руках капелюха, потім — легенько підкидаючи. Офіцери, що заклопотано сновигали туди-сюди, на дивного цивільного не зважали.