Розділ дев'ятий Особисті рахунки в сутінках

Пане Кошовий!

Клим здригнувся, відірваний від роздумів раптовим вигуком.

Він саме зайшов у парадне і побачив Зінгера, котрий визирав із прочинених дверей свого помешкання.

— Вечір добрий, — Кошовий торкнувся краю капелюха.

— Говоріть тихіше.

— Щось сталося? — Клим стишив голос.

— Мабуть. Ще не знаю, бо не звик читати чужих листів.

— Листів?

— Посильний приніс ось це.

Ступивши через поріг, Зінгер простягнув білий цупкий конверт — фірмовий, із вензелем «Жоржа».

Миттю майнуло: тепер таких не друкують, отже, зі старих запасів.

Згадав, у кого вони можуть бути.

Прочитав прізвище адресата, впізнавши почерк. Підвів погляд на Зінгера.

— Хто це — пан Правниківський?

— Я відразу вирішив, що то для вас. Ви знаєте всіх пожильців, тут таких нема. Навіть тепер, серед деяких нових.

— Але посильний приніс сюди.

— Пане Кошовий, крім вас, у мене в будинку не квартирує жоден правник. Тому я зрозумів: справа таємна.

Клим хотів витягти послання тут же, негайно. Зиркнув на Зінгера, стримався, подякував, швидко піднявся до себе. Зачинившись ізсередини, підпер спиною двері, відчувши, як вдавився в поперек револьвер, розірвав конверт збоку.

Складена вдвоє чвертка паперу.

Той самий почерк.