Розділ дев'ятий Особисті рахунки в сутінках

Сіпнулося віко.

Нігті вп'ялися в долоні.

Вдих — видих.

— Мені здавалося, маю угоду з Зубовим: про залучення до цієї справи мене майже ніхто не знає. Тим більше — підозрювані. Ви прийшли сюди, Навотний, бо дізналися про мою участь. Крім самого капітана, ніхто інший повідомити вам не міг. Для чого він так учинив?

Клим не міг роздивитися обличчя свого візаві в темряві. Але чув, як той голосно сопів.

— Я не відповідаю за дії контррозвідки, — промовив нарешті. — Взагалі не питав пана Зубова ні про що. Бо людина його статусу не повинна мені нічого пояснювати. Важливо, що він повірив не вашому наклепу, а фактам на мою користь.

— Робити мені більше нічого — клепати на вас. Висловив припущення. Так само зроблене на основі певних фактів.

— Ви мастак до різних висновків, пане Кошовий. Давно зрозумів це. Перед вами я теж не мушу виправдовуватися. Як і не збираюся обговорювати щось із вами. Але виняток зроблю, аби закрити вам рота.

Клим сильніше стис кулаки.

Давно не боксував, узагалі запустив свої зайняття гімнастикою. Та при нагоді легко міг згадати навички ближнього бою. Лиш не тепер. Не в тому річ, що противник міцніший й задавить грубою силою, хіба доведеться пускати в хід зброю. Сутичка з ним потягне за собою негативні наслідки лише для Клима. Адже це не буде двобій, Навотний вірно служить російській владі, на його бік стане в будь-який момент перший-ліпший військовий патруль, Кошового знову заарештують, та й Зубов навряд чи визволятиме вдруге.

Замість того мовив:

— Ви називаєте жертву на ім'я. Тон при цьому міняється. Так говорять про близьку людину, жінку. Чи бодай не чужу.

— Ми були близькими, — легко підтвердив Навотний. — Життя довкола змінилося раз і назавжди. Вчора вона була моїм ворогом. Сьогодні сама прийшла, призналася в очевидному — була поліцейським агентом. Тепер не біля справ, жити якось треба. А я опікуюся гуманітарною місією. Божена просила знайти спосіб допомогти і їй.

— Пропонувала себе? — вирвалося в Клима.

— Свої послуги. Не те, що ви подумали зараз. Не тіло.

— Давно це було?

— А вам яке діло?

— Панна Божена тривалий час була коханкою російського офіцера. Теж, думаю, не від хорошого життя. Він напевне допомагав їй, підтримував, утримував. Чого їй було треба він вас, коли вже мала покровителя?

Тепер Навотний відповів не відразу.

— Про таке не йшлося, — сказав нарешті. — Коли вона прийшла, я навіть не подумав про коханця. Хоч знав, що Божена його мала. Але... Так, один раз вона дозволила лишитися в себе на ніч, — він знову засопів. — Не знаю причини.