Розділ дев'ятий Особисті рахунки в сутінках

Чоловіки відразу, не змовляючись, відмовились панькатися. Раніше, зустрічаючись у судах, обидва зберігали пристойність. Адже Ярослав Навотний як адвокат тривалий час захищав затятих москвофілів, називаючи нападки на них боротьбою з переконаннями. Климентій Кошовий до історії з Різником лише стежив за такими процесами, котрі від середини минулого року наблизилися до свого піку. Потім, активно вклинившись у політичне та громадське життя, почав усі ці процеси готувати, ще й виступаючи не як юрист, а свідком обвинувачення.

Ось головна причина, яка спонукала Навотного нацькувати на опонента російську поліцію.

Чоловіки стояли один проти одного на порожній темній листопадовій вулиці. Зараз Клим вкотре пересвідчився — Навотний високий, вищий на голову за нього. Крім того — розлючений, чого не приховують густі сутінки. Ладен ударити згори кулаком. Не так, як Божену, — ту, як переконався Кошовий, стежачи зранку за іншими кандидатами в убивці, справді міг збити вертикальним ударом будь-хто з них, бо кожен зависокий для мініатюрної панни. Й попри це йому дуже кортіло не помилитися в припущенні.

Помилився.

Навотний стовбичить перед ним у загрозливій позі, вільний, не ушкоджений.

— Може, відійдемо й поговоримо?

— До себе я вас не запрошую.

— Я й сам до вас не піду. Ось брама, там — двір. Будемо сам на сам, якщо не зважати на щурів та протяги.

— Образно жартуєте.

— Стараюся. Зайдемо — чи боїтеся?

Кошовий розправив плечі, ворухнувши при цьому тулубом, аби відчути револьвер, притиснутий паском до спини. Але якщо пальто не розстебнути, в критичний момент вихопити не встигне. Доведеться маневрувати.

Чи — не доведеться.

— Вас я не боюся. Побоююся вашої затятості й некерованості.

— Не розумію.

— Слухайте, Навотний, вас мусили затримати і напевне затримали в поліції. Зараз хоч темно, проте лише по четвертій.

— Що з того?

— Думаю, вас випустили з контррозвідки чи з поліції, хто вами займався — не знаю, не так уже й давно. Швидко питання, які вам ставили, не прояснюються й не знімаються. Перше, що ви зробили, — помчали ловити мене.

— Не перебільшуйте значення власної персони в моїх очах.

— Чому ж ви тоді тут? Сказати, як було? Ви запитали у двірника, вірного русофіла, чи вдома я. Той відповів — ні, тож ви лишилися тут. Не знали, коли я повернуся. Проте готувалися чекати довго й дочекатися нарешті. Хіба це не затятість, га, пане Навотний?

— Не менша, ніж та, з якою ви звинуватили мене в убивстві Божени, пане Кошовий. Зводили особисті рахунки. Мстилися за те, що я доклав руку до вашого недавнього арешту. Бо я далі вважаю: вам і вам подібним місце в тюрмі. Нагадав про це капітанові Зубову, коли прощалися.