Розділ дев'ятий Особисті рахунки в сутінках

Ходити отак, із револьвером у кишені, Кошовий не збирався. Але мати вдома зараз не завадить.

У разі чого викине у вікно. Чи, вибравши нагоду, поверне назад.

Перевіривши зброю, Клим поклав її в кишеню, швидко передумав, засунув ззаду, за пасок штанів. Поспішати далі не мав куди, тож по старій пам'яті вмостився за столом, вперся в краї руками, уявивши себе знову відомим впливовим адвокатом. Навіть зсунув брови й надув щоки, посидів так кілька хвилин, посміхнувся сам до себе — от же ж, не лишається нічого, як справді гратися.

Машинально висунув шухляду.

Отак!

Кошовий не повірив очам, уздрівши всередині коробку з-під сигар.

Це ж треба! Сам же поклав — і з голови геть!

Витягнувши її й відчуваючи зовсім недоречне тремтіння в руках, Клим відкинув кришку. Лише три сигари сиротливо перекотилися денцем, та йому після поганого тютюну й це — манна небесна, Божа благодать.

Зануривши дві в кишеню пальта, третю розкурив, завмерши так при світлі гасової лампи, викинувши зайве з голови й повністю віддавшись давно забутим відчуттям: мир та спокій, своя контора, улюблена сигара. Не збирався докурювати все, відтак захопився, не міг зупинити задоволення. Поки сидів, сутінки проковтнули Львів, і хоч-не-хоч доводилося йти до себе — ходити по темному небезпечно, хоч і револьвер за паском.

Зачинивши контору й знову прилаштувавши ключ за підкладку, Клим підняв комір пальта й рушив у бік дому.

Кілька разів на перетині вулиць повз нього проїхали військові автомобілі. Переходячи Личаківську, пропустив трамвай, темний та напівпорожній. Міський транспорт усе одно ходив, нова влада намагалася зберегти бодай частину звичного життєвого устрою міста.

Перетнув колію, застрибнув на хідник.

— Кошовий!

Гукнули з найближчої темної брами.

Басом.

— Вас так швидко відпустили?

— Добре, що не ховаєтеся.

— Від кого ховатися? Від вас?

— Узагалі. На вашому місці я б давно скористався нагодою й накивав п'ятами.

— Ви це вже робили на своєму місці, Навотний.