Розділ дев'ятий Особисті рахунки в сутінках

— І що він?

— Нічого. Пропустив повз вуха.

— Вас це додатково вразило й зачепило. Тому ви тут. Отже, викрутилися.

— Вам не вдалося. Влучили пальцем у небо. Зубов переконався в цьому, інакше ми б із вами тут не стояли. То зайдемо у двір, аби не маячити двома стовпами?

Револьвер за паском ніби поважчав.

— Йдіть перший.

Знизавши кремезними плечима, Навотний пройшов у браму й зник з виду.

Ступивши за ним, Клим на коротку мить подумав: нападе, налетить, зіб'є з ніг. Уже почав розстібати нижні ґудзики свого пальта. Але басистий спокійно стояв біля мурованої стіни. Тут справді гуляли протяги, й Кошовий знову поправив комір пальта, натягнувши глибше шапку, — останнім часом став вразливішим до негоди, ніж раніше.

— Про що ви хочете говорити?

— Про нас із вами, Кошовий.

— Нас нічого не пов'язує.

— Відсьогодні — дещо є. Божена.

— Не знав її за життя.

— Мене здивувало спершу, звідки вам відомо про її смерть. Потім згадав усе про вас і зітхнув. Хай там що, хай там як, нехай світ стає дибки, ви все одно встромлятимете носа в чужі справи. Особливо коли йдеться про вбивство.

— Не з доброї волі. Але перед вами, Навотний, найменше хочеться виправдовуватись, пояснювати вам щось. Та коли ми при тому: ви мені розкажете.

— Нічого не збираюся розказувати.

— Для чого тоді прийшли, чекали, мерзли? Повертаємося до ідеї вбити мене чи бодай дати прочухана?

Навотний зробив крок до Кошового.

Клим ступив назад — героєм тут не побудеш.

— Я хочу почути, чому ви повісили вбивство Божени саме на мене. На що розраховували? З таким успіхом могли, виконуючи невідому мені місію, назвати вбивцею когось іншого. Хто вам так само не до душі. Чи, скажімо, звинуватити мене заразом у вбивстві вашої нареченої.