Розділ «Частина третя Під дзвін мечів і співи стріл»

Троє скіфів схопили першого полоненого, побризкали йому голову вином, нагнули голову над глиняною чашею, котру тримав четвертий. Підбіг п’ятий скіф, змахнув мечем, і в чашу бризнула кров, а голова покотилася до підніжжя святилища.

– Пий, Арес, пий!!! – в екстазі кричало військо. – Пий, щоб ясна наша зброя перемагала усі народи і племена!

– Пий, Арес, солодка кров у ворогів!

– Арара!!!

Старий дід з довгою білою бородою, взявши чашу, з якої через вінця лилася паруюча червона кров, врочисто піднявся на гору. Біля меча, що стирчав у хмизі, він прочитав молитву і, вмочивши пальці у крові, провів по лезу меча.

– Пий, Арес, кров наших ворогів! – кричало внизу військо.

Шепочучи заклинання, дід хлюпав кров’ю на меч. А внизу два скіфи мечами відрубали у безголового трупа руки й ноги і розкидали їх у різні боки. І там, де падали обрубки, вже з галасом опускалось сите гайвороння, а решта кружляла, чекаючи, нової поживи.

Спорожнивши чашу, спустився білобородий вниз і жестом велів, щоб брали другого полоненого.

Тоді вивели наперед високого, сивого каліпіда з густо зарослим обличчям. Він глянув на криваве сонце на заході і відвернувся. І раптом благально крикнув юнак:

– Помилуйте…

– Цить, слабкодухий! – зневажливо кинув йому високий сивий каліпід. – Будь мужчиною хоч в останню мить свого життя. Ти ж воїн! А втім, який ти воїн! Не доріс ще до воїна.

Його схопили за руки два скіфи і розтягли руки, намагаючись нагнути йому голову над закривавленою чашею.

– Напувайте… Напувайте свого мерзенного бога моєю кров’ю, може, подавиться! – повертаючи голову до скіфа з мечем, кричав сивий каліпід. – Чого стоїш?… Рубай!.. Щоб подавився ваш бог моєю кров’ю!..

– О, хоробрий! – схвально загуділи вершники.

Скіф змахнув мечем, і голова каліпіда з глухим стукотом впала на суху, закам’янілу землю і покотилася, цвіркаючи, кров’ю… Два скіфи тримали безголовий труп над чашею, аби в чашу побільше налилося крові.

– А-а-а… – здавлено закричав юнак і впав на землю, забився в корчах. – Помилуйте!.. Помилуйте!.. Я нікого не чіпав… За віщо?… За віщо?…

Скіфи вже схопили його за руки і поставили на ноги.

– Стривайте! – крикнув їм Тапур. – Чи подобає напувати Ареса кров’ю боягуза?

– Ні, – відповіли вершники. – Арес п’є тільки кров хоробрих!

– Геть звідси, миршавий каліпід! – зневажливо сказав юнакові Тапур. – Твоя кров ляклива, її не буде пити Арес! Йди у степ, хай тебе там загризуть вовки. На більше ти не заслуговуєш!»