Розділ «Частина десята І почалася «дивна» війна»

– Хіба перси не відають, що добрий бог для стояння на землі дав скіфові аж дві ноги?

– Мерзенний!.. – люто прошепотів до нього Гобрій. – За неповагу до великого владики ти поплатишся головою!

– Головою – то й головою, – безтурботно відповів скіф. – Я торгуватися не люблю. Та й до всього ж я ваш гість.

Лівий кутик уст царя смикнувся, і він ворухнув бровою. Від полоненого всі відскочили: і Гобрій, і гвардійці. Цар пильним, не без цікавості, поглядом розглядав свого «гостя» і скептично кривився. Дивуватися не було чому. Перед ним стояв низькорослий, навіть дещо малий, вузькоплечий, кістлявий чоловічок. Дрібний, непоказний, незнатний і, напевне ж, небагатий. Ношена куртка в кількох місцях пропалена вогнем, на ліктях дірки, заяложені штани з вистрьопаними холошами, сап’янці з дірками. Борідка ріденька, руда, очі безжурні, веселі. На носі й щоках – ластовиння. Як у жінок. Одного вуха немає, тільки дірка…

– Де позбувся вуха? – дещо добродушно запитав Дарій.

– Хазяйський жеребець одгриз, – так само добродушно, навіть аж безтурботно відповів скіф. – Ох і лютий же! Всім жеребцям жеребець.

– Як лютий, значить, справжній кінь, – одказав цар. – Я люблю лютих коней за те, що вони… люті.

– Ми й лютих коней укоськуємо! – дивлячись царю в очі, відповів полонений, і це Дарію не сподобалось.

Запитав сухо:

– Ти хто?

– Скіф, – охоче відповів полонений і в свою чергу поцікавився: – А ти хто?

– Перс!!! – не втримавшись, крикнув Дарій, бо його вже починала дратувати така поведінка цього непоказного чоловічка. – Перс я! Син перса!

– Перс – то й перс, – знизав плечима полонений. – Тільки ж чого кричати? Я ж не кричу на тебе, що я скіф?

Дарію на якусь мить забракло повітря, але силою волі він стримав себе і процідив крізь зуби:

– Я дуже радий, що ти скіф!

– То ти, напевне, з радощів бігаєш за нами степами? – заусміхався полонений. – Геть усі трави своєю ордою витовк.

– Ти звідки такий… веселий?

– Із Скіфії, царю.

– Знаю, що із Скіфії. Де твоє кочовище?

– Там, на заході, – махнув скіф рукою. – На березі Маленької річечки, що тече через толоку із старими вербами.