Чисто буде у тій домовині в прадавньому кургані – ні світла не буде, ні вітру, ні дощу, і буде вона у тій домовині дбайливою господинею і доброю жоною мужу свому…
…Ще тужливіше, ще сумовитіше залунали ритуальні пісні, якими плем’я завжди прощалося, відправляючи своїх родаків у ТОЙ світ… Туди, куди вони й самі колись прийдуть – недовге життя у цім світі, не вічне. Вічне буде ТАМ. Віковічне, без ліку, без часу, коли й сама вічність там здаватиметься лише однією миттю…
Тріщали очищувальні багаття, пожираючи хмиз…
І коли жінки замазали глиною останню шпарку між колодами перекриття, що стануть стелею у тій домовині, у ямі зник останній світлий промінчик, теплий і лагідний; стало чорно. Так чорно, як буває чорно тільки в домовині.
І тоді удова, яку обіймав мертвий чоловік, зітхнувши, заплющила очі, вже сухі, бо виплакала їх. Заплющила, бо вони вже не були потрібні їй у домовині… І ворухнула рукою у себе на грудях. Тією рукою, що під покривалом задерев’яніло і цупко тримала колодочку мідного ножа. Зробила лише один різкий, але рішуче-безжалісний рух, як наче тихо гекнула, натисла кістяну, гладеньку на дотик колодочку і тонке та гостре лезо ножа, скоряючись її силі і волі, увійшло в її плоть – між двома ребрами, де було м’яко…
І увігнала ніж у свою плоть, не минувши серця – по саму колодочку.
Як через чотири тисячі років переконаються археологи – точно собі в серце, що було у неї серденьком…
Те болюче дійство, коли посилала тонке і гостре лезо мідного ножа у білі груди свої, було їй легше зробити, аніж жити під чорним сонцем без нього, без любчика-голубчика свого.
Так чотири тисячі років тому відпалала любов на березі Дністра, та вірна любов, яку через віки та віки оспіває великий Шекспір…
Що сказати насамкінець?
Про любов і справді немало складено пісень, а я проспівав вам іще про одну, про ту, що похована у скіфському кургані з мідним ножем у білих грудях, але про ту любов, що вічно жива – покіль рід людський співатиме свою пісню на планеті Земля…
Частина дев’ята Чортомлик і Cолоха
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сини змієногої богині» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина восьма Скажи, бабусенько, мені, що скіф співав у давні дні?“ на сторінці 12. Приємного читання.