Розділ «Частина восьма Скажи, бабусенько, мені, що скіф співав у давні дні?»

Сини змієногої богині

Чисто буде у тій домовині в прадавньому кургані – ні світла не буде, ні вітру, ні дощу, і буде вона у тій домовині дбайливою господинею і доброю жоною мужу свому…

…Ще тужливіше, ще сумовитіше залунали ритуальні пісні, якими плем’я завжди прощалося, відправляючи своїх родаків у ТОЙ світ… Туди, куди вони й самі колись прийдуть – недовге життя у цім світі, не вічне. Вічне буде ТАМ. Віковічне, без ліку, без часу, коли й сама вічність там здаватиметься лише однією миттю…

Тріщали очищувальні багаття, пожираючи хмиз…

І коли жінки замазали глиною останню шпарку між колодами перекриття, що стануть стелею у тій домовині, у ямі зник останній світлий промінчик, теплий і лагідний; стало чорно. Так чорно, як буває чорно тільки в домовині.

І тоді удова, яку обіймав мертвий чоловік, зітхнувши, заплющила очі, вже сухі, бо виплакала їх. Заплющила, бо вони вже не були потрібні їй у домовині… І ворухнула рукою у себе на грудях. Тією рукою, що під покривалом задерев’яніло і цупко тримала колодочку мідного ножа. Зробила лише один різкий, але рішуче-безжалісний рух, як наче тихо гекнула, натисла кістяну, гладеньку на дотик колодочку і тонке та гостре лезо ножа, скоряючись її силі і волі, увійшло в її плоть – між двома ребрами, де було м’яко…

І увігнала ніж у свою плоть, не минувши серця – по саму колодочку.

Як через чотири тисячі років переконаються археологи – точно собі в серце, що було у неї серденьком…

Те болюче дійство, коли посилала тонке і гостре лезо мідного ножа у білі груди свої, було їй легше зробити, аніж жити під чорним сонцем без нього, без любчика-голубчика свого.

Так чотири тисячі років тому відпалала любов на березі Дністра, та вірна любов, яку через віки та віки оспіває великий Шекспір…

Що сказати насамкінець?

Про любов і справді немало складено пісень, а я проспівав вам іще про одну, про ту, що похована у скіфському кургані з мідним ножем у білих грудях, але про ту любов, що вічно жива – покіль рід людський співатиме свою пісню на планеті Земля…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сини змієногої богині» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина восьма Скажи, бабусенько, мені, що скіф співав у давні дні?“ на сторінці 12. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Пролог Скіфська таїна

  • Частина перша Оповиті млою і хмарами

  • Частина друга Змій-дівиця, або Любов у Гілеї. Скіфія легендарна

  • Частина третя Під дзвін мечів і співи стріл

  • Частина четверта Скіфський рай і скіфське ельдорадо

  • Частина п’ята Золотий плуг і золоте ярмо. Скіфія хліборобська, або Звідки «родом» змій Горинич

  • Частина шоста Мідний казан Аріанта, або Подорож на Ексампей

  • Частина сьома Від Асклепія до Анахарсиса: змії і мудреці

  • Частина восьма Скажи, бабусенько, мені, що скіф співав у давні дні?
  • Частина дев’ята Чортомлик і Cолоха

  • Частина десята І почалася «дивна» війна

  • Частина одинадцята Заістрянські пригоди

  • Частина дванадцята Там степи, там могили, як гори…

  • Частина тринадцята Копав чоловік колодязь у Мелітополі…

  • Частина чотирнадцята Пектораль[97]

  • Частина п’ятнадцята Сказання про те, як одна велика Скіфія перетворилася на дві малі

  • Частина шістнадцята Друга загибель Скіфії

  • Епілог Скіфська рапсодія

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи