Розділ «22. Моксель у вогні»

— Пішов я оце вдень до гаю, грибів назбирати. Повертався повз шаманове обійстя. Дивлюся, аж він складає у торбу хліб, ще якісь харчі. Виніс із хати товсту книжку та великий ніж. Теж до торби поклав. Тоді підпалив свою хатину з чотирьох кутків — миттю зайнялася. Побачив мене. Розлютився, плюнув та й каже, що хижа йому більше не треба. Ще раз плюнув — уже мені під ноги. Я підвів очі — а чаклун зник. Лише гілки, де він щойно стояв, ледь захиталися.

— Вогонь на ліс не перекинеться? — занепокоївся той, чий голос був тоншим.

— Ні, я дочекався, доки все згоріло, — відповів грибник. — Тому оце поночі мушу повертатися.

— Мабуть відчуває, що каган його таки спалить… — голоси стихали у гущавині.

Перечекавши ще з кілька хвилин, характерники знову вийшли на свою стежину.

— Здається, товариство, що в нас вже немає часу на організацію другої експедиції, — зітхнув Іван. — Шаман, вочевидь, скоро почне діяти.

— Треба розшукати його, — сказав Олег.

— У нічному велетенському лісі? — засумнівався Мстислав.

— Ходімо до його халабуди, може там віднайдеться якийсь натяк на те, куди він міг податися.

Вони рушили у гущавину тією стежиною, якою прибіг свідок спалення шаманової хижі.