Розділ «11. Хата над проваллям»

— Я ж тобі наказував негайно вшиватися, щойно літак упаде.

— Дуже подивитися кортіло…

— І телефони ви мали викинути, тоді ж. Викинули?

— Нууу…

— Зрозуміло. Що було далі?

— Та ось дивіться, — Макака витяг з пришитої над коліном кишені новісінький смартфон.

— В тебе є ще один телефон? — обурився Василь, а Томас лише мовчки заскреготав зубами.

— Я з нього ще не зробив жодного дзвінка! — скоромовкою сказав юнак. — Чесно! Лише записав, що тоді робилося на полі.

Шпигун миттю зупинив машину на узбіччі. На екрані було добре видно літак, який лежав на пузі — мабуть, стійки шасі зламалися. Корпус на вигляд був неушкоджений, скло кабіни теж. Від будівлі аеровокзалу до місця падіння мчала пожежна машина та дві карети швидкої допомоги. Бігло кілька людей. Таймер на екрані вказував на час події — 17.23.

Малолітній терорист продовжував знімати наслідки скоєного ним лиха. Ось із літака виносять людей. Двоє нош, повністю закритих простирадлами, лишають просто неба під дощем. Ще двоє, на яких лежать чоловіки, заносять до машини швидкої допомоги. На полі раптом з’являється сріблястий мікроавтобус, із нього виходять якісь люди, один із них — у військовому однострої. Вони говорять із рятувальниками, а тоді одні ноші перевантажують зі швидкої до бусика, і той на великій швидкості залишає летовище. Зйомка триває ще деякий час, але нічого цікавого для Томаса вже не відбувається.

— Де ти взяв цей смартфон? — запитав він у Макаки, знову вируливши на трасу.

— Та… Одна фіфа на набережній впустила, а я, ну… Підібрав. Але сім-карту я одразу викинув…

— Вони так завше роблять, коли крадуть телефони, — підказав Василь.

— І зйомку я вів без сім-карти, — закінчив думку Макак.

— Зрозуміло, — Томас знеструмив телефон та поклав собі у кишеню.

— А ще знаєте, що я згадав, — ображений за те, що в нього забрали телефон, пробурчав волоцюга, — коли тікав з Петровського, то зіштовхнувся з тим товстуном в окулярах…

— Яким ще товстуном? — обернувся до нього з переднього сидіння Василь.

— Ну, тим, чий портфель…

— Макаре, він тебе впізнав? — Томас поглянув на волоцюгу у дзеркальце на сонцезахисній панелі.

— Ні, — збрехав Макака.