Розділ «10. Видр на ім’я Людмил»

N 48° 23.904'

E 34° 49.500'

— Це географічні координати, — впевнено сказав Гордій, поглянувши на ті кілька цифр та літер. — Сорок вісім градусів, двадцять три хвилини, дев’ятсот чотири секунди північної широти та тридцять чотири градуси, сорок дев’ять хвилин і п’ятсот секунд східної довготи. Це десь на північній околиці Дніпропетровська…

— Хіба у позначенні координат вживають слово «хвилина», а не «мінута»? — продемонстрував знання шкільного курсу географії Мечислав.

— Залежно від того, хто коли навчався, — пояснив Свирид. — Вживали і «мінути», і «хвилини». Зрештою, лише в нашій країні дотумкали відокремити географічні хвилини від часових, аби наблизити українську технологічну мову до російської…

— Не про те балачка! — перервав їх Іван. — Дивно, що таку лаконічну інформацію приховали у такий громіздкий спосіб, — знизав плечима Іван. Було б простіше запам’ятати. — Слід, Олеже, тобі навідати місце, позначене цими координатами.

— І якомога швидше, — погодився парубок.

Насправді Йосип Бланк відчув певну полегкість дізнавшись, що Шахсуваров потрапив у катастрофу. Від раптового прибуття олігарха нічого доброго для себе він не очікував. І не лише тому, що втратив контейнер із біоінформаційною речовиною разом з портфелем із садиби Блаватських, але й через сам той портфель.

З майором КГБ Владіміром Шахсуваровим Йосип Бланк познайомився ще за часів пізнього СРСР. Тоді молодий Йося працював у відділі постачання меблевої фабрики на околиці Москви. За три десятки кілометрів від неї, серед лісу, розкинулося закрите містечко, де розташовувалися кілька таємних науково-дослідницьких установ та експериментальних виробництв. До Йосипа часто зверталися адміністратори тих закладів із проханням посприяти у придбанні дефіцитних меблів для власних осель та кабінетів, а інколи — для квартир науковців. Особливим попитом користувалися «м’які куточки» — два крісла та журнальний столик. Йосип налагодив виробництво цих меблів із зекономлених матеріалів, які ніде не обліковувалися, й потроху собі багатів. Так тривало, допоки про це не дізнався майор Шахсуваров. Він поставив Бланка перед вибором: в’язниця або співпраця із КДБ. Звісно, молодий комерсант обрав друге. Його завданням було втиратися у довіру до вчених та інформувати свого куратора про настрої у їхньому високочолому середовищі. Особливо цінною ця інформація не була, бо КДБ й так добре знало про критичне ставлення науковців до всевладдя Комуністичної партії. До того ж, вчені не були відвертими із торгашем, який не належав до їхнього кола. Однак умову Шахсуварова — щоквартально ділитися прибутками від тіньових доходів — Йосип виконував справно. І в цьому полягала справжня цінність агента-меблевика для його куратора.

Під час агонії СРСР Шахсуваров допоміг Бланку емігрувати до Німеччини та використовував його задля нелегального продажу на Захід цінних матеріалів, реагентів та нечисленних інженерних ідей, які вже не могли бути втіленими у Росії. Коли ж полковника Шахсуварова самодержець призначив олігархом, Йосипові запропонували керувати його інвестиціями у Дніпропетровську. Саме гроші Шахсуварова Бланк не без успіху вкладав у прибуткові підприємства Наддніпрянщини. Багаторічна співпраця сприяла зростанню довіри обережного Шахсуварова до колишнього свого агента. Та, як відомо, колишніми агенти не бувають. За рік Йосипові надійшло завдання обладнати у Дніпропетровську біологічну лабораторію для Теда Россмана, відомого ще як Транихиїл, і обладнати її усім необхідним для дослідницької роботи.

Приблизно тоді ж олігарх наказав відшукати і той горезвісний портфель. Шахсуваров твердив, що він колись сам подарував його Хазяїнові й тепер бажає повернути, як пам’ятний сувенір. Не повірив Йосип у сентиментальний фетишизм екс-полковника. Тим паче, що олігарх звідкись достеменно знав, що шукати слід у старому особняку на Петербурзькій, колишній Ленінградській, вулиці.

Викупивши портфель, Йосип одразу доповів про це куратору. Той саме перебував у Бразилії, тож наказав берегти придбання, мов зіницю ока, а щойно він повернеться — привезти до Москви разом із першим зразком біоінформаційної речовини. Не виправдав Бланк довіри екс-полковника — сам ретельно обстежив портфель. Спочатку нічого не знайшов. Та коли пахло грішми або чужими таємницями, Йосип ставав упертим і не здавався. Зусилля не пропали марно — ще раз промацавши кожен шов, товстун таки надибав архаїчну дискету, зашиту в перегородку. Прочитати її він не зміг, і не лише тому, що під рукою не було старого комп’ютера — просто Йося був цілковитим і закінченим комп’ютерним неуком, а довірити цю справу комусь іншому не ризикнув. Так і носив він дискету у потаємній кишеньці портфеля разом із контейнером з біоінформаційною речовиною, сподіваючись знайти спосіб прочитати її, коли потрапить до Москви. Доносився! — вкотре картав себе за необачність Бланк. Була надія, що портфель поверне перетворений на біоробота Олег, але тепер і вона майже зникла.

Йосипа непокоїло, що Шахсуваров летів до Дніпропетровська не лише через контейнер — можливо, олігарху стало відомо і про дискету. Тож звістка, що екс-куратор тривалий час буде непрацездатним, а може, і взагалі полишить земну юдоль трохи заспокоїла Бланка. Але відсутність інформації про мотиви замаху, місцеперебування та стан здоров’я олігарха не додавали товстунові психологічної рівноваги.

Бланк уже нафантазував собі, що і замах на Шахсуварова міг бути пов’язаний з тією дискетою. Можливо, записана на ній інформація настільки небезпечна, що вороги олігарха пішли на такий зухвалий крок, аби завадити йому заволодіти нею? Комерсант боявся, що дискета містить дані про приватизацію прибуткових підприємств Придніпров’я, і з її допомогою можна буде «переприватизувати» їх, наприклад, через прокуратуру та суд, як це буває в Україні. Це ж мільярдні прибутки для когось — а комусь такі самі збитки! А може, на дискеті є компромат на нинішніх можновладців, які за те, щоб його не оприлюднили, заплатять будь-яку ціну. Грішми або національними інтересами, підписавши невигідні для України угоди про постачання газу або подовживши перебування чужого флоту на її базах… А може, там номери рахунків самого Хазяїна у швейцарських банках? Може, компромат на екс-полковника Шахсуварова чи — страшно подумати — того, хто сам був куратором його, Йосипового, куратора? Уява підкидала Бланку усе нові й нові варіанти інформаційного вмісту шматка чорного пластика, знайденого у старому портфелі — і ці фантазії наганяли на нього ще більшого страху.

Йосип Бланк поєднував у собі, здавалося б, непоєднувані риси — він був водночас авантюристом та боягузом. Співпрацюючи із Шахсуваровим, він, з одного боку, страшенно заздрив тому, як легко олігарх заробляє величезні гроші. А з другого — дуже боявся тих ризикованих оборудок, у яких мимоволі мусив брати участь. При цьому отримувані ним відсотки від управління інвестиціями не були високими. Куратор не давав Йосипові накопичити достатньо грошей, щоб той не зміг почати власний надійний бізнес або вийти на добре забезпечений спочинок. Бланк давно мріяв увірвати свою залежність від невдячного олігарха, щоби тихо та безбідно доживати віку в комфортабельній країні. Йому здавалося, що інформація на дискеті давала на це добрий шанс, але втрата горезвісного портфеля перекреслювала цю надію та загрожувала великими небезпеками.

Розмірковуючи таким чином, знервований Йосип наважився діяти за трьома напрямками: з’ясувати, що сталося із Шахсуваровим після авіакатастрофи; дізнатися, хто організував замах; за будь-яку ціну повернути собі дискету.