Розділ «10. Видр на ім’я Людмил»

— А ти їх ще й Макаці намагався здати, придурок! — старший ляснув меншого по потилиці.

— Дене! Проїхали цю тему!! Я ж вже тобі винився за те. Здуру я…

— Добре, забули…

— Ану йдіть сюди! — раптом гукнув прямо до них Олег, ніби від початку знав, що вони підглядають за цієї дивною риболовлею. — Кому сказано? Вилазьте вже з тих кущів!

Хлопці підвелися і сторожко наблизилися до парубка, намагаючись триматися подалі від видри, яка тим часом чистила хутро на колоді, не звертаючи на них жодної уваги.

— Здрастуйте Вам, — промимрив Гусик, але замовк, отримавши відчутного стусана під ребра гострим ліктем Дена.

— І вам, нишпорки малолітні, не хворіти! — зиркнув на них Олег, не стримуючи, втім, іронічної посмішки. — Віднесете сома на «Спас». Віддасте на камбуз — нехай Андрій з нього щось приготує на свій смак. Пан Іван сказав, що ми сьогодні на облавку будемо вечеряти. Увісьмох.

Олег назвав свою видру Людмилою. Ну а як ще її слід було назвати? І байдуже, що то був самець. Коли видра Людмила (або видр Людмил) оговтався, Гордій запропонував його відпустити, але Олег під різними приводами відкладав це з дня на день, бо несподівано для себе прикипів до кумедної і розумної тварини. Було схоже, що і видр був не проти дружби із молодим характерником.

Після посвяти парубка до Ордену Іван розповів, що отримав від Триголоса пораду стосовно закоркованої у сапфіровій пляшці програми. Прадавній дух Хортиці рекомендував інсталювати її за допомогою біоінформаційної речовини якійсь теплокровній тварині, бажано — котові або собаці. Але старший характерник вважав, що Людмил для цього придасться краще. Олег відповів, що не дозволить знущатися з тваринки, чим спровокував іронічне запитання Мечислава, чи не було серед його колишніх клієнток якоїсь прихильниці партії Зелених? Та Іван запевнив, що для психіки видри від того шкоди не буде, а от контакт та порозуміння Олега з його улюбленцем значно поліпшаться. На тому й зійшлися.

Кібернетик Назар пояснив, як на практиці «перелити» програму з пляшки у свідомість тварини. Найскладнішим було утримати «Порадника» під контролем у мить, коли пляшку відкоркують. Вирішили цю проблему, відкривши пляшку у зоні дії бездротового Інтернету. За версією Назара, розумна програма має побачити у віртуальному просторі вхід до комп’ютера та інстинктивно туди прослизнути. Так і сталося. Кібернетику-характернику вдалося ізолювати Порадника у своєму ноутбуці. Тепер слід було помістити видру в поле дії бездротового Інтернету і, попередньо зробивши їй ін’єкцію біоінформаційної речовини, інсталювати програму в її свідомості.

Усе відбулося за Назаровим планом. Трохи знервованого Людмила занесли до зали, яка правила за імпровізовану кібернетичну лабораторію. Коли надійшов час використати біоінформаційну речовину, Гордій дістав металевий контейнер із того самого коричневого портфеля з крокодилової шкіри й передав Назарові. Портфель опинився у кутку, де нудився Людмил.

Шприц із речовиною нагріли до температури тіла видри. Коли Мечислав підійшов до Людмила, щоб забрати його на лабораторний стіл, виявилося, що тваринка вилізла з ящика та з ентузіазмом шматує портфель. Довелося її втихомирювати вдвох із Олегом.

Ін’єкцію майстерно зробив Северин. Певний час увага вісьмох характерників була зосереджена лише на Людмилові. Назар чаклував над ноутбуком, вряди-годи щось сердито бурмочучи. Нарешті він відкинувся на спинку крісла і, переможно обвівши поглядом усіх присутніх, заявив: операція поєднання кібернетичного інструмента з органічною свідомістю завершилася вдало!

Решту біоінформаційної речовини у тому ж контейнері вирішили про всяк випадок заховати у магічно екранованому сейфі на найглибшому рівні замку.

Зовні поведінка видри не змінилася, хіба виглядала вона трохи менш жвавою. Олег відчув, що кожен рух, кожен погляд Людмила відбивається у його свідомості. Це відчуття було неприємним. Тоді, за порадою Назара, він спробував подумки блокувати зв'язок. Це вдалося несподівано легко. Так само легко вийшло й поновити його. Молодий характерник запропонував винести Людмила надвір і пустити у струмок із золотими коропами на замковому дворі. Северин заперечив, що тоді від тих коропів залишиться хіба золота луска, але Олег пообіцяв: він спробує втримати видра від полювання на китайських екзотів.

Мечислав відійшов у куток, оглянув ящик з-під мозельського і помітив, що з пошматованого Людмилом портфеля випала чорна квадратна дискета. Поклавши її до кишені, парубок прихопив ящик і повернувся до гурту характерників.

У струмку Людмил поводився бездоганно. Олег подумки домовився з ним, що коропи їм обом геть нецікаві. Якимось чином видр спромігся пояснити парубкові, що він більше звик полювати уночі на річкову рибу, отож за цих жирних, золотавих та цілковито несмачних китайських коропів можна не хвилюватися. Втім, жовтогарячі риби були вочевидь іншої думки, бо щойно Людмил шубовснув у воду, луската зграя дременула геть.

Ще раз подивувавшись здатності Людмила так урізноманітнювати епітетами свою звірину мову, та переконавшись, що інсталяція «Порадника» не зашкодила розумній тваринці, характерники залишили її у спокої. Ось тоді Мечислав згадав про дискету.

Виявилося, що в замку немає комп’ютерних пристроїв, які здатні її прочитати — занадто старий носій інформації вигриз Людмил із крокодилового портфеля. З’ясувавши обставини, за яких Мечислав знайшов дискету, Іван наполіг, щоб її прочитали негайно. Тоді Гордій пригадав, що років із десять тому вони подарували місцевій агрофірмі новий (як на той час) комп’ютер — раптом він ще зберігся.

Виявилося, що зберігся — у бухгалтерії. Це з’ясувалося вже надвечір, коли вони приїхали до колгоспної контори. Запис на вигризеній видром дискеті був украй лаконічний: