Розділ п’ятнадцятий «Фейгале, моя фейгале!»

— Шацький казав. Та я ніколи там не був. Підемо разом.

— Сама хотіла пропонувати. Мені так спокійніше, ідо, — озирнулася на молодшу сестру, — сиди вдома, з братом. Зачиніться, носи не потикайте. Як щось, лізьте під ліжка й сидіть там.

— До пивниці можна? — запитав Дені, для якого все довкола поки було чимось подібним до гри.

— Навіть треба, — посміхнувся Клим.

Йшли швидко, рухалися до вокзалу — шлях вів саме в тому напрямку.

Чим ближче підходили, тим чіткіше чулися звуки бою. Час від часу щось вибухало, над дахами піднімалися клуби чорного диму й лишалося тільки уявляти, що там коїться і яка вирує пожежа. Рива спершу крокувала поруч, та, наслухавшись гуркоту, взяла Кошового під руку, притиснувшись плечем. Щойно дівчина зробила так, Клим сунув правицю в кишеню, намацав револьвер, звів курок — передалася тривога.

Звернувши нарешті в бік Клепарова, вийшли на перетин Городоцької та Янівської[39]. Якщо завернути звідси на Раппопорта, потому вже напевне не розминутися з Йозефом та Естер. Затримавши Риву трохи, Клим, уже не криючись, вийняв зброю, покрутив головою, уважно видивляючись на всі боки, далі вивільнив лікоть, сам стиснув руку дівчини, потягнув навскоси через перехрестя, пам’ятаючи про вчорашній підступний обстріл та намагаючись чимшвидше перейти відкритий простір.

Попереду гримнуло — раз, два, три постріли поспіль.

Рива скрикнула.

— Стій на місці! — гаркнув Кошовий, пускаючи долоню, й миттю поміняв думку, знову схопивши її, смикнувши: — За мною! Біжи за мною, тримайся ззаду!

— Мама! — вигукнула Рива.

— До чого мама! Все добре з мамою! Не лізь уперед!

Вони перебігли безлюдне перехрестя. Клим відразу штовхнув дівчину до стіни найближчого будинку. Звелівши стояти тут, завернув за рік.

Побачив Естер Шацьку.

Вона лежала долілиць на хіднику, розкинувши руки, наче збиралася полетіти, та була збита на злеті каменюкою. Голова була непокритою, хустка валялася поруч, і волосся розсипалося довкола, мов широке воронове крило. Закриваючи густу темну пляму, що повільно розтікалася круж.

Над нею вкляк Шацький, без капелюха, розхристаний і розгублений. Він не помітив Климової появи. Здається, він узагалі зараз ні на кого й ні на що не реагував. Для нього життя зупинилося, світ завмер.

Зате Кошового дуже добре розгледів старий знайомий — батяр з родимою плямою на половині лиця. Він грався револьвером, а недобрий блиск в очах Кошовий бачив навіть зі свого, віддаленого від убивці місця.

Кшись Пляма стояв поруч із розчахнутими дверями невеличкої єврейської крамниці, котрі не зламали, а зірвали, вони теліпалися на одній петлі. Засклену вітрину розгатили, всередині хтось активно шурував, і до Клима почало доходити, що тут сталося.

— Фейгале, — пробурмотів Шацький, повернувши до нього голову й показуючи рукою на мертву дружину. — Моя фейгале... Що я наробив...

— Мама! — це з-за рогу на батькове квиління вибігла Рива й завмерла, побачивши тіло Естер, промовила вже тихо, закривши долонею рота: — Мама... мама... мама...