Розділ одинадцятий Білявий та чорнявий

— Поляки вже скористалися справою в політичних цілях, як ви не розумієте!

— Коли так, істина не має значення ні для кого, — розвів руками Кошовий. — Хіба... Є двоє людей, котрим не байдуже.

— Хто ж вони?

— Нещасна глуха пані Яблонська. Матір, якій Бог послав поганого сина, та вона все одно любить його. Жінка при смерті, дуже хоче знати правду.

— Друга особа?

— Ваш покірний слуга. Для мене, пане підхорунжий, істина завжди має значення. Нехай представники мого виду вимирають швидше, ніж хочеться нам самим.

— Ви облишите цю справу, — голос звучав наказом.

— Я продовжу її для себе, — відповів Клим. — Є ще кілька людей, та вона мені теж важлива. У цьому нема рації, згоден. Не певен, що найближчим часом зможу присвятити цьому стільки часу, скільки треба. Але я знаю досить, аби робити висновки. Кілька штрихів, пане Снігур. Ще кілька штрихів. Займіться справами. Честь.

Торкнувшись пальцями краю капелюха, Кошовий обійшов підхорунжого.

Кортіло знайти Арсенича — та нині обставини не складалися. Пізніше, нікуди старшина не подінеться.

Вартові Повх і Семчишин, не змовляючись, відвернулися від нього, коли проходив повз.