Розділ одинадцятий Білявий та чорнявий

Арсенич залишив їх уже без додаткового прохання, знову став, ніби на варті. Кошовий назвався Семчишину, простягнув руку.

Давно не відчував такого міцного потиску.

— Маю кілька запитань.

— Я повинен відповідати вам?

— Ні.

— То я можу йти на пост?

— Цілком.

Стрілець не зрушив із місця.

— Кажіть.

— Ваша сестра порвала з Повхом остаточно?

Той чекав на все, що завгодно, але не на таке — на лиці відбилося.

— Пане Кошовий, до чого тут моя сестра та її стосунки з моїм побратимом?

— Повха оббрехали. Ви це знаєте, а вона повірила. Чому не переконали?

— Іван — молодий. Сміливий, надійний, ручаюся за нього, як за вояка. Та всякий має слабкості. Я виписав чортів, потім пробачив.

Сіпнулося віко.

— Чекайте... Слабкості... Повх, гм, зраджував нареченій?

— Ми кілька останніх місяців живемо в казармах. Ніби звичайна служба, ми ж вважаємося вояками австрійської армії. Та наші командири потай попередили: фактично маємо жити у військовому стані. Дисципліна стала суворішою. Побачення обмежили. Але в місто часом відпускають. Мудрою людиною виглядаєте, пане Кошовий. Треба далі пояснювати?

— Не варто. Повх не стримався, спокусився на коротку амурну пригоду з якоюсь повією. Якщо, звісно, такі пригоди пристойно називати любовними. Давно це було?

— Яка різниця? Коли я дізнався, Іван побожився більше так не робити. Я пообіцяв не казати нічого сестрі. Тому повірив у ту історію, з бійкою за курву. Іван міг не стриматися. Зійшло з рук раз — зійде вдруге. Ось чому я не відразу переконав Юстину.

— Сестру?