Розділ VIII Коханка Короля болю

— Візьми ж мене, — почув він знову її шепотіння й більше не володів собою.

Чоловік накинувся на неї мов дикий звір.

— Вдар мене, — майже наказала вона. — Хочу болю. Біль очищає, біль знищує спогади, біль надає житло значення... Після болю вдесятеро сильніше відчувається насолода.

— Божевільна, — прохрипів той, — не буду я тебе бити.

Дорота розчаровано застогнала.

— Тоді хоча б зроби це, як дужий звір, — мовила вона.

Він розвернув її до себе спиною і змусив широко розвести ноги. Охоче йому піддавшись, вона сперлася долонями на стіну й хтиво прогнула спину. Трохи повозившись зі своїм одягом, Христоф поклав руки на її пругкі сідниці й з силою увійшов у гаряче жіноче лоно.

— Який же ти... сильний... — вимовила Дорота, і голос її чомусь став подібний до зміїного шипіння, — як же ти глибоко... в мені...

На спині жінки він і справді розгледів зображення змії, що тягнулося через увесь поперек. Перемістивши руки на її стан, якраз туди де були зміїні голова й хвіст, Христоф проник у свою коханку ще глибше. Всередині неї палав справді пекельний вогонь і, здавалось, його плоть от-от там згорить.

— Досить! — раптом знову наказала Дорота й зіскочила з його плоті, — тепер ніжності...

Жінка потягла його до ліжка й першою лягла на спину, розвівши при цьому свої вкриті малюнками стегна. Між ними розкрилася її червона гаряча квітка, яка пульсувала й горіла, мов жерло маленького вулкана. Він знову проник туди і розбурхав його ще більше, вже не відчуваючи, як вона до крові роздирала нігтями йому спину і вдруге пила кров з його вуст.

Коли він вибухнув, коханці на якусь мить затихли, дослухаючись до своїх відчуттів. Дорота спробувала вибратися з-під нього, але він її стримав і навіть не вийшов з її лона. Плоть його знову почала твердіти.

— Я більше не хочу, — мовила вона.

— Ти не все мені розповіла, — сказав той і притиснув її дужче до ліжка, — що за скарб везуть ті шестеро?

— Тобі краще не знати.

— Чому?

— Бо ті, що знають таємниці Короля болю, вмирають в муках.

— Кажи, — промовив він і знову з силою проник у її глибину.

— Це чаша, — простогнала вона, хапаючи його руками за волосся й підставляючи груди під скривавлені чоловічі губи, — Чаша Братства.

Він хотів дізнатися більше, але відчув, як по тілу розливається млість, а на очі знову опускається туман.