Розділ VIII Коханка Короля болю

Чоловік провів її поглядом і повернувся до своєї кімнати нагорі, де, простягнувшись на ліжку, заснув пекучим полуденним сном, якраз таким, що сковує людину після довгої виснажливої подорожі липневими дорогами.

Коли сон його став лагідним, як промені призахідного сонця, а розпечене обличчя вже передчувало вечірню прохолоду, Христоф прокинувся від чиєїсь присутності. Розплющивши очі, він уздрів перед собою Дороту, що мовчки стояла над ліжком, не зводячи з нього своїх відьмацьких очей. Волосся її було розпущене, плечі оголені і ніщо тепер не виказувало в ній служницю. Чоловікові перехопило подих, і він лиш мовчки спостерігав за нею.

Між тим Дорота усміхнулась і промовила:

— Ти хотів їжі та вина. Я принесла тобі.

Вона вказала рукою на стіл, де справді був хліб і два кухлі. Христоф відчував спрагу, тому підвівся і, підійшовши до столу, якось надто рвучко вхопив один із них й одразу ж вихилив половину вмісту. Тієї ж миті на його плечі лягли руки Дороти.

— Чого ти нервуєш? — прошепотіла вона, і жар від її вуст обпік йому спину.

Христоф завмер. Здавалось, якщо він повернеться, то грудьми цього жару не витримає.

— Хто ти в біса така? — прохрипів він, лише трохи обернувши назад голову.

Вона не відповіла, а тільки продовжила водити руками по його шиї, плечах та спині, й Христофу здавалося, що її пальці палають, лишаючи за собою вогненний слід.

— Хто ті шестеро? — запитав він, раптом згадавши про небезпечних незнайомців, що також перебували десь у сусідніх кімнатах.

— Його слуги, — відповіла Дорота, не припиняючи своїх пестощів.

— Чиї його? — перепитав Христоф.

— Хіба ти не знаєш про нього? Про Короля болю?

— Дещо чув.

— Якщо ти дещо чув, то напевно розумієш, що від цих людей слід триматися подалі.

— Пізно. Я вже мав з ними справу.

— Он як? Дивно, що ти досі живий.

— Чому ж?

— Бо не можна з ними мати справу і не вмерти.

— Вони ж охороняють щось, правда? — запитав Христоф, повернувшись до неї врешті всім тілом.