Розділ VIII Коханка Короля болю

Сьогодні вона знову зустрінеться з мамою. Треба тільки набратися терпіння і дочекатись, коли течія принесе її на місце зустрічі. Мама Франциски дуже красива. У неї біла шкіра, чорне волосся, добрі глибокі очі й бездоганні манери. А ще дзвінкий голос, яким вона часто кликала її. Іноді дівчинці здавалося, що цей голос можна побачити. Він виглядав би, як срібний дзвіночок або як дуже коштовний музичний інструмент.

Зустрічаючи її на березі, мама-герцогиня простягає до неї руки й одразу обіймає, щойно Франциска виходить зі свого човника. Обійми ці пахнуть, наче букет польових квітів.

Довкола і справді квіти. Всюди, куди не глянь, квіти. Вони з мамою беруться за руки і йдуть поміж них. Франциска розповідає герцогині про свої сни...

— Уявляєш, мамо, якось мені наснилося, що тебе немає... А замість тебе — добрий і смішний Гвідо.

— Як добре, що в твоїх снах до тебе приходять хороші люди, — відповідає мама.

— Є ще Христоф... Він також мені наснився.

— Христоф? Він хороший?.

— Не знаю. Я його трохи боюся, але добрий Гвідо говорив, що цей чоловік буде мене захищати.

— Тоді він мусить бути хорошим.

— Мабуть... Давай сьогодні прогуляємось трохи далі, аніж завжди.

— Далі не можна, доню.

— Чому? Я ж доросла.

— Тобі буде страшно там, далі...

— Не буде! Обіцяю! Я не боятимусь! Я дуже хоробра, мамо!

Герцогиня хвилину вагається, а тоді зітхає й говорить:

— Ну, гаразд. Ходімо сьогодні далі.

Там, куди вони пішли сьогодні, було значно менше квітів. Над ними раптом зібралися важкі свинцеві хмари і затулили сонце. Такого ніколи раніше не траплялося в країні маленької Франциски.

— Ти не боїшся? — перепитала герцогиня.

— Ні, я ж обіцяла бути хороброю, — відповіла дівчинка.

— Нам з тобою доведеться перейти через поле, всіяне червоними квітами, а за ними ти зустрінеш хлопчика, якому наснився страшний сон, — додала мама.