Розділ VIII Коханка Короля болю

— Вина? — здивувався монах, — але я не просив.

— Дивно. Господар наказав віднести вам цілий глек доброї мальвазії. Видно, чимось сподобав таку чесну божу людину, як ви...

— Глек мальвазії? — Гвідо жадібно облизав губи, — оце так...

Він знову потягнувся до защіпки на дверях, але вдруге стримався.

— Господи милосердний, — прошепотів він, — за що ж мені таке щастя?.. Чи то пак, спокуса?

— То пан мені відчинить? — Дорота потроху почала втрачати терпіння.

— Е-е-е... дівчино... — непевно мовив монах, — ти застала бідного ченця зненацька. Доки дитя спить, я хотів змінити рясу. Вибач, але якщо відчиню тобі зараз, то піддам спокусі нас обох. І Господь єдиний знає, чим це може закінчитися. Потім доведеться нам обидвом довго каятися за сподіяний гріх...

— Гаразд, я залишу вино під дверима, — мовила Дорота, перебивши його роздуми.

— Правильно, дитя, — сказав брат Гвідо, прилипнувши до дверей так, ніби збирався пройти крізь них, як безтілесний дух, — бачиш, я чоловік вже в літах, але замолоду, ще до монашого постригу, дуже подобався жінкам. То ж можу, зовсім того не бажаючи, пробудити в тобі пожадання...

Тут він почув, як Дорота пирснула зі сміху, після чого спішно подалася геть від дверей. Зачекавши ще кілька хвилин, брат Гвідо втретє простягнув руку, щоб відчинити двері. Вже тоді, коли він мав зробити нею останній порух, аби підняти врешті защіпку, ця рука дрібно затремтіла. «Вино... Цілий глек» — зблиснуло в голові брата Гвідо, й усі сумніви було подолано.

Та як же пошкодував нещасний монах про свою слабкість вже наступної миті! Зненацька хтось інший смикнув двері на себе, а його самого сильно штовхнув назад до кімнати. Ніякої мальвазії Гвідо ззовні так і не побачив. Зате побачив чималого бороданя, що несподівано виріс навпроти нього.

Франциска пробудилася й жалібно заплакала. Бородань, на якусь мить відволікся й глянув у той бік, де була дитина.

— Ось воно, — промовив він комусь позаду себе, — знайшли.

— Беремо хутко, — промовили з-за його спини.

Однак незнайомці недооцінили відчаю й сміливості брата Гвідо. Зрозумівши, якої припустився помилки, монах не стримував своєї люті. Вхопивши важкого дерев’яного фотеля, він заніс його над головою і, страшно закричавши, кинувся у наступ просто на здорованя перед собою.

І нехай мудреці всього світу оспівують славну звитягу Давида над Голіафом, а найталановитіші малярі зображають завмерлий тріумф євреїв і жах, що проймає в цю мить філістимлян... Якби і перші, і другі побачили брата Гвідо з фотелем над головою, то, безперечно, саме він став би героєм усіх легенд і притч, якими б надихалися поети й воїни перед найважливішими битвами.

Розтрощивши фотеля об непроханого гостя, монах змусив і решту тих, хто був за його спиною, бодай на мить відступити подалі. Знепритомнілий бородань гепнувся на землю на тому ж місці, де й стояв. Гвідо спробував зачинити двері, але тіло незнайомця заважало. Тоді він закрив прохід до кімнати своїм округлим тілом...

Маленька Франциска чула, як у кімнаті зчинився галас. Відчувала, що її добрий Гвідо чомусь нервує. Мабуть, тому що, як завжди, хвилюється за неї... Їй хотілося пояснити йому, що переживати не слід, адже вона вміє зникати у своїй дивовижній країні. Вона завжди так робить, коли довкола стає незатишно. Вона залюбки узяла б із собою його, доброго Гвідо, але він такий великий і незграбний, а країна ця крихітна, невеличка... Якраз для неї і таких, як вона. Хоча ні, країна ця лише здається малесенькою. Нею можна мандрувати! Особливо тоді, коли ззовні стає незатишно...

От і зараз Франциска вирушає у свою казкову країну, де опиняється на березі річки. Тут її чекає крихітний човник. Якраз такий, що в нього може поміститися лише така маленька дівчинка, як вона. Як добре сісти в цей човник і відштовхнутися від берега. Довіритися річці, як мамі... Як мамі... Як мамі...

Франциска часто зустрічає тут маму. Вона також невеличка, тому поміщається в її країні разом з нею. Хоча в тому іншому світі, там ззовні, до мами ставилися, як до дуже великої і зверталися з повагою, говорячи «Ваша світлосте, герцогине де Шальте».