Розділ VIII Коханка Короля болю

— Як тебе звати? — запитав Христоф.

— Дорота, — відповіла та.

В цей момент чоловік вгледівся в її очі й помітив, що вони в неї різного кольору: праве зелене, а ліве чорне. Відсахнувшись від неї він промовив:

— Та ти відьма.

— Всі так кажуть, — засміялась Дорота, — але це добре. Тримаються подалі.

Йому здалось, що у цих відьомських очах він побачив також глибоко затаєний біль і страх. То ж насправді триматися подалі від інших хотілося їй.

— Ти боїшся мене? — запитав Христоф.

— Чого б мала боятися?

— Часто питанням на питання відповідають, коли страшно.

Дівчина усміхнулась і вже хотіла піти геть, але він загородив їй дорогу.

— Чого ти хочеш? — запитала Дорота, знову глянувши на нього своїми відьомськими очима.

— Ти знаєш, хто ці шестеро чоловіків, що поселилися тут нещодавно? — мовив Христоф.

— Запитай у господаря двору, — відповіла вона різко.

— Що мені господар, — сказав той, — господар не заходить до них у кімнати.

— Я також не заходжу.

— Брешеш. Хіба ти не приносила їм питво чи їжу?

— Ні.

Дорота глянула на нього ще виразніше і трохи звела підборіддя. Так вона виглядала гордовито й зверхньо. Христоф зауважив, що в неї гарна, як у шляхтянки шия, хоч і брудна від літньої пилюки.

— Тоді принеси їжі й питва мені, — мовив він.

— Принесу, — відповіла та й рвучко подалася кудись убік стодоли.