Розділ III Поморянський алхімік

— Мій батько також би не дозволив, щоб у Поморянах міщани чинили дикунські суди, — перебила Агата.

Гість розвів руками.

— Тоді скажіть, як я можу вам прислужитися, дорога пані.

Господиня замку хвилину помовчала.

— Спочатку скажіть, чи правда все, що про вас говорять в нашому містечку? Не дивуйтесь, чутки доходять навіть до замку... — усміхнулась Агата.

Казимир нервово закусив губу. Такі розмови йому ніколи не подобались.

— А що саме ви про мене чули, ласкава пані? — обережно запитав він.

— Наприклад, сьогодні стало відомо, що ви алхімік і знаєтесь на своєму ремеслі...

— Мої знання досить невеликі, — відповів чоловік, і спогад про вибух у млині неприємно його вколов.

Він чекав, що зараз його заслужено назвуть шарлатаном.

— Але я не про це, — заспокоїла господиня, і Казимир з полегшенням зітхнув.

— Мені розповідали, що ви вмілий воїн, — продовжила вона, — це справді так?

— Військова справа — мій хліб, ваша милосте, — вклонився чоловік, — а стрільба — моє мистецтво.

— Чому ж тоді ви обрали роботу в млині? — з цікавістю запитала Агата.

— Бо в цих околицях немає роботи для чесного найманця.

— Помиляєтесь...

Пані Сененська раптом спохмурніла.

— В цих околицях, пане Казимире, досить роботи для людей вашого ремесла, — сказала вона.

В темному кутку раптом почулося чиєсь бурчання і, вгледівшись у той бік, найманець з жахом побачив дві яскраві цятки очей.

— Тихо, Персею, — промовила господиня замку.